Каталог джерел

Король Казимир Ягеллончик наказує урядникам руських земель заборонити купцям оминати Львів новими шляхами та стримати шляхту від свавільного стягнення мит. Порушників належить заарештовувати разом із перевезеним товаром, який має відійти львівським міщанам.

Руський воєвода Анджей Одровонж засвідчує тимчасове розмежування маєтностей львівської капітули в селі Вербіж та володіння шляхтича Берила в Малій Горожані, здійснене делегованими комісарами під загрозою сплати вадіуму. Остаточне встановлення меж відкладено до особистого огляду воєводи.

Руський воєвода Анджей Одровонж і львівський суддя Ян Ґоломбек вирішують за королівським мандатом межовий спір між митрополичою капітулою у Львові та дітьми Вінцентія Лонки з Унятичів. На підставі давніших документів вони присуджують спірні межові знаки та маєтності села Вербіж капітулі, накладаючи на протилежну сторону обов’язок вічного мовчання.

Фрагментарно збережений судовий документ щодо майнової суперечки між дочками Голубія та львівською вірменкою Духною за села Ляшковичі та Сороки.

Князь опавський і ратиборський Вацлав надає парафіяльному костелу в Яворові луки, стави, два городи та забезпечення у вигляді десятини, хлібної данини й прибутків із мита на користь капелана Миколая зі Святкова та його наступників.

Влада Замостя переказує відомості про пошесть у Немирові, на околицях Пікова та вглибині України. Вона описує оголошену під звуки сурми заборону приймати людей без перевірки та вимогу мати паспорт для приїжджих. Також просить Львів ужити подібних застережних заходів.

Ян із Суликова, староста городоцький і щирецький, та Петро з Грумна засвідчують проведення вимірювання ланів і насипання межових курганів (копців) у селі Вербіж, що належить львівській капітулі. Розмежування здійснено за німецьким правом на доручення руського воєводи Анджея Одровонжа, який діяв за наказом короля Казимира Ягеллончика.

Мазовецькі князі Семовит VI та Владислав II надають отцю Станіславу, капелану занедбаного костелу Святого Духа на передмісті Буська, утримання у вигляді щорічної грошової суми з буського мита, хутра, деревини та звільнення від мита. Документ наказує місцевим урядовцям поважати й своєчасно виплачувати призначені повинності.

Магістрат Кам'янця засвідчує, що Шимон Ламіноти [?], міський слуга Львова, привіз підводами пакунки, пов'язані з підкоморієм литовським Мнішеком, послом Речі Посполитої до Порти. Підтверджує їх отримання та засвідчує документ печаткою; непевну частину переліку залишено з лакунами.

Львівський підстароста Станіслав Стахіра зі Срок засвідчує, що Ходко П'ятницький за згодою воєводи Анджея Одровонжа продав катедральній капітулі у Львові спадкову луку на назву Чонзарщиця за суму десять кіп польських грошів. Документ визначає межі відчужуваної ділянки, які пролягають, зокрема, до річки Полтви, і надає канонікам повне право вічного володіння та розпоряджання нерухомістю.

Молдавський господар Петро підтверджує львівським купцям давні торговельні вольності та встановлює детальні митні збори на шляхах, що ведуть через Молдавію до Угорщини, Волощини й татарських земель. Крім того, він дозволяє заснувати купецький дім у Сучаві та забороняє урядовцям незаконно конфісковувати перевезені товари.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує духовенству та шляхті руських земель чинні права й імунітети, запроваджуючи водночас додаткові постанови щодо, зокрема, місцевого судочинства, митних звільнень і процедури щодо селян-кметів. Він також забороняє стягнення незаконних мит та ухилення купців від визначених торговельних шляхів.

Воєвода і староста руський Анджей Одровонж зі Спрови заставляє райцям міста Львова село Ляшки у Львівській землі за суму в сто гривень грошів обігової монети. Видавець зобов'язується здійснювати правовий та матеріальний захист райців перед будь-якими претензіями, а також гарантує їм уведення у володіння маєтком (інтромісію) у разі невиконання умов договору.

Воєвода і староста генеральний руський Анджей Одровонж вирішує суперечку й забороняє старостинським урядовцям чинити перешкоди львівській капітулі, її мірошникам та міщанам у вивезенні та помолі зерна. Тим самим він підтверджує давні привілеї та звичаї капітули щодо вільного помолу в її віддалених від міста млинах.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє лицареві Янові із Сенна викупити королівське село Ценів у Львівському повіті з рук шляхетного Яна Давидовського. Монарх записує село Янові із Сенна на суму викупу, гарантуючи йому спокійне володіння до повного повернення суми короною.

Руський воєвода Анджей Одровонж і снятинський староста Михайло Бучацький забороняють свавільне перешкоджання проїзду купців, які перевозять худобу й товари між Волощиною та Львовом. Усі суперечки й претензії щодо арештованих тварин наказано передавати на розгляд до суду міської ради в Коломиї.

Комісари Ян із Високого та Станіслав Шихра зі Срок засвідчують юридичне й фактичне введення львівських каноніків у володіння пусткою розміром у двадцять ланів, розташованою між королівськими й церковними селами: Скниловом, Оброшином, Ставчанами, Годовицею та Сокільниками. Дії здійснено на підставі мандата короля Казимира Ягеллончика та за дорученням воєводи й старости руського Анджея Одровонжа зі Спрови.

Король Казимир IV Ягеллончик відхиляє повторні домагання Петра Бончка та його сина Яна до львівських райців, наказуючи позивачам вічне мовчання і звільняючи райців від обов'язку з'являтися в суді у цій справі. Монарх одночасно скасовує будь-які можливі заочні вироки та забороняє переслідувати райців чи накладати арешт на їхнє майно.

Грицько з Поморян засвідчує мировий вирок, який розв'язує спір із містом Львовом, на підставі якого жителі Львова та піддані з Винників отримали взаємне право вирубки лісу між цими місцевостями. У разі відчуття кривди сторони мали звернутися до короля за встановленням постійних меж.

Король Казимир IV Ягеллончик вирішує суперечку між райцями Львова та міщанами Галича, Коломиї і Стрия, наказуючи останнім неухильно дотримуватися львівського генерального права складу та забороняючи оминати Львів на шляху до інших міст. Документ підтверджує право львів'ян конфісковувати товари купців, які порушують дорожній примус, та фіксує підпорядкування цьому праву міщан Кам'янця-Подільського.

Магістрат Кракова повідомляє про вісті з Угорщини щодо тяжкої моровиці за Тисою та Мішкольцем [?]. Він просить Львів розіслати листи до прикордонних міст, перевіряти паспорти й свідоцтва подорожніх, а також наказати виставити варти й застави на дорогах.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує раді та міщанам львівським локаційний привілей короля Казимира Великого від 1356 року, який гарантує місту магдебурзьке право, судовий імунітет та земельні надання.

Краків застерігає, що моровиця в Угорщині наближається до польського кордону і, за свіжими звістками, з'явилася в містах Орави. Занепокоєння викликає пересування угорців, польських робітників із виноградників, ремісників і дезертирів. Магістрат також повідомляє, що в Білому Дунайці у двох будинках померло вісім осіб після прибуття копача, проте вже п'ять тижнів нових смертей там не зафіксовано. Він радить Львову бути обачним і попередити прикордонні міста.

Король Казимир IV Ягеллончик підтверджує, що ухвалений владою та жителями Львова податок (циза) на нагальні потреби держави та прусської війни має добровільний характер і обмежується одним роком. Монарх зобов'язується королівським словом, що цей збір не перетвориться на постійну повинність і жодним чином не порушить привілеїв та вольностей міста.

Краків посилається на поголос про появу моровиці на турецькому прикордонні, в поселенні з непевно прочитаною назвою. Просить Львів надати достовірні відомості. З міркувань безпеки анонсує перевірку осіб, які прибувають або прямують транзитом із тих країв, і вимогу автентичного паспорта, що підтверджує походження зі здорової місцевості.

Миколай Білецький визнає перед львівським земським судом борг у розмірі сімдесяти угорських флоринів перед львівським архієпископом Григорієм і віддає йому в заставу своє дідичне село Біла. Документ визначає суворі умови захисту володіння та негайного задоволення вимог кредитора у разі невиконання угоди.

Руський воєвода Анджей Одровонж обмежує кількість ремісників, які можуть селитися під львівським замком, забороняє тамтешні торги та підпорядковує приміських вірмен і чужоземних купців міському судочинству. Крім того, він підтверджує право магістрату призначати товмачів (перекладачів) і регулює правила помелу зерна у млинах та користування королівськими лісами.

Лавники міста Львова засвідчують, що після скасування попереднього запису на користь онуків Дорота Каффоффен передала половину своєї кам'яниці на Ринку Анні, дружині Шимона Кушніра. Другу половину нерухомості дарувальниця зберегла для власного довічного утримання.

Ян Ґоломбек, дідич Зимної Води, продає шляхетному Станіславу з Красника сольтиство в Зимній Воді за 30 польських гривень разом із трьома ланами ріллі, лукою, правом вилову риби та свободою осаджувати загородників. Документ установлює доходи сольтиса від судових кар і корчмів, надає поселенцям 18 років волі (слободи) та чітко визначає їхні майбутні данини й розмір панщини.

Львівські земські судді засвідчують, що Миколай з Гологорів, галицький каштелян, подарував своїй доньці Ельжбеті село Чорнушовичі разом із правами на грошові суми, записані на селі Оленичі. Запис виключає ці маєтності з майбутніх майнових поділів між спадкоємцями каштеляна.

Молдавський господар Стефан Великий гарантує львівським купцям вільний в'їзд і безпечну торгівлю на території Молдови. Забезпечує недоторканність їхнього майна та наказує стягувати митні збори відповідно до наданих пільг.

Львівська катедральна капітула зобов’язує себе та своїх наступників щороку відправляти вігілії та заупокійну месу за каноніка Станіслава Баса у винагороду за його заслуги та витрати на освоєння села Дуброва. Нагляд за звершенням цього богослужіння покладено на управителя капітули та сакристіяна.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Провінціал францисканців Миколай із Карнева затверджує трансумований документ дарування львівського підкоморія Юрія Струмила з Дмошина. На підставі цього акта монастир францисканців у Львові отримує село Чижки разом із маєтностями в обмін на заснування каплиці та молитви за померлих.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.

Магістрат просить своїх послів про втручання та пораду у справі міських лісів, повинностей, русинів, які тримають шинки, забраної риби, нерухомості, пасовищ, підвід, розслідування щодо боргів перед ґданщанами та чуток про татар. Друга частина сповіщає про суперечку щодо виконання рішення стосовно млина, внесення суми 1500 та заперечення Гінків і Сєрадзького. Автори скаржаться на дії підстарости та брак постійної правничої допомоги; обіцяють надіслати подальші документи й передають копію листа вишенського сеймику.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Магістрат повідомляє, що Миколай Вільчек тяжко поранив цирулика Лоренца, що викликало обурення міщан. Описує небажання підстарости допомогти в затриманні винуватця, підтримку шляхти для Вільчека та спробу заспокоїти ситуацію. Просить представити справу королю. Далі розглядає невидачу актів процесу про млин, чотири протестації, суперечку про належний порядок екзекуції та отримання чергової правової консультації. Згадує про шкоду стадам і ґрунтам, комісію щодо ґданських боргів і смерть старого писаря Яна.

Ян із Зубри визнає перед земським судом у Львові борг у розмірі 50 гривень перед львівськими міщанами Петром і Михайлом Конгісарами як доплату за солтиство в Зубрі. У разі недотримання термінів сплати боржник зобов'язується ввести кредиторів у володіння загалом десятьма осілими ланами в селі Зубра.

Королівські комісари Анджей Одровонж і Єжи Струмило здійснили розмежування маєтностей львівської катедральної капітули в селі Кугаїв від королівських сіл Гонятичі та Черкаси. Зазначені в описі ділянки лук і чагарників у визначених копцями межах вони присудили на вічне володіння львівській капітулі.

Шляхта Львівської землі та Жидачівського повіту укладає союз із радою та міщанами Львова для захисту прав, порядку та спільного суспільного блага. Документ зобов'язує обидві сторони протидіяти беззаконню, грабункам і кривдам, а також гарантує участь львівських райців у шляхетських з'їздах.

Ян Одровонж зі Спрови, генеральний староста руський і державець (тенутарій) жидачівський, діючи за велінням короля Казимира Ягеллончика, повертає і передає шляхтичу Федькові Рашковичу колись неправомірно відібраний млин Сопіт разом із належними до нього нивами, водами та луками.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Лавники міста Львова засвідчують, що прикута до ліжка Ядвіга, вдова по Миколі Солтису старшому, продала міщанинові Петру Лінднеру свою половину будинку на львівському Ринку. Продавчиня заявила перед судом про отримання повної оплати і відмовилася від будь-яких подальших претензій на нерухомість.

Львівські земські суддя та підсудок зобов'язують Яна Зубрського виплатити Янові Голомбку із Зимної Води сто десять гривень боргу та три гривні кари у чотиритижневий термін. У разі недотримання терміну кредитор отримає право введення у володіння маєтком боржника в Зубрі.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Документ засвідчує передачу генуезцем Барнабою де Неґроно права патронату, опіки та презенти над фундованим ним вівтарем у львівській катедрі на користь тогочасних і наступних райців міста Львова на випадок його смерті. Акт детально регламентує також обов'язки вівтариста щодо самостійного утримання фундації та ведення судових спорів без обтяження маєтку райців.

Король Казимир IV Ягеллончик записує шляхтичу Альберту Боровському суму 200 польських гривень на королівських селах Козлів, Кропивна, Городище, Вільшанка та Таурів у Теребовельському повіті як винагороду за заслуги та відвагу під час загрози татарського нападу. Ці маєтності мають залишатися у володінні Боровського та його нащадків до повного викупу суми монархом.

Король Казимир IV Ягеллончик записує своєму дворянину Войцеху з Боровська сто польських гривень на селах Козлів, Таврів, Кропивна, Красна, Вільшанка та Городище в Теребовельському повіті як винагороду за обтяжливу посольську місію до татар. Ця сума має залишатися забезпеченою на згаданих маєтках аж до її повного викупу монархом або його наступниками.