Василь Лупул запевняє Яноша Кемені у дружбі та сповіщає про наміри хана й бунт козаків

[S. 2] Вельможний пане Кемені, Пане і Друже зичливий! Коли весь світ за звичаєм зустрічає добрі знамення, від щирого серця бажаю Вашій Вельможності, щоб початок новорозпочатого року минув щасливо не лише цьогоріч, а й упродовж багатьох наступних літ; водночас засвідчую, що непохитно тримаюся шляху нашої дружби, а моя щира прихильність не зазнає жодних змін. Скарги, які я в нещодавніх моїх листах виклав простим стилем, не мали б так сильно хвилювати Вашу Вельможність; адже ясні взаємини творять щирих друзів, і я не міг змовчати (будучи щирим другом) про те, що служило збереженню нашої дружби та усуненню наклепів незичливих людей. Коли ще жив святої пам'яті Найясніший Князь, батько Найяснішого Князя, мого свата [Дєрдя II Ракоці], різні люди по-різному мене обмовляли, проте правда і справедлива справа завжди перемагали; бо не змогли довести мені навіть найменшої провини, і все, що безсоромні вуста супротивників про мене плели, розвіювалося за вітром, а чистота щирої дружби завжди зоставалася незмінною. Те саме трапляється зі мною і за нинішнього Найяснішого Князя: знаю, що ті самі вороги багато разів мене звинувачують і плямують [моє ім'я] наклепами, але мене, хоч і знеславленого, [S. 3] ця справа анітрохи не зворушує, оскільки на щирості й чистоті, з якими я ставлюся до Найяснішого Князя, ніхто не зможе залишити жодної плями. Цих слів у моїх минулих листах я вжив не через якусь підозру, а на підставі розповіді мого посла, відрядженого на похорон Найяснішого Жигмонда [Ракоці]; цей чоловік, який належить до перших бояр і є зрілим за віком, не переказував би мені речей дріб'язкових і марних, до яких я ніколи не дослухаюся, а повідомив те, що стосувалося моєї честі. Бо годі було уявити більшу зневагу й нехтування, ніж коли через землі Найяснішого Князя йому довелося подорожувати волами і утримуватися власним коштом. Проте я віддаю все це забуттю і не згадував би про це, якби Ваша Вельможність мене про це не запитав. Засвідчую стократно й тисячократно, що свято зберігаю укладену з Найяснішим Князем дружбу, і те, що піде на користь і принесе благо Найяснішому Князю, за будь-якої долі охоче та щиро виконаю без вагань; так само і Вашу Вельможність, чиєї ласки та прихильності я зазнав удосталь, у серці своєму плекаю особливо як вірного друга. Зрештою, Вашій Вельможності [S. 4] бажаю тривалого благополучного і щасливого здоров'я. У Романі, дня 16 січня 1652. Вашої Вельможності зичливий друг, Василь, з Божої ласки князь земель Молдавських [підпис кирилицею] [S. 5, адреса:] Вельможному і Вродженому панові Яношу Кемені з Дєрьомоноштора, комесу Білого комітату в Семигороді, а також префекту замку, гарнізону та дистрикту Фогараської землі Найяснішого Князя Семигороду, головному капітанові всіх польових військ, Панові й Другові зичливому. [S. 6, relacja nowin:] Новини, які щойно отримав, стисло описую Вашій Вельможності. Цими днями мій посланець, повернувшись із Криму, доніс, що калга-султан був готовий зі своїм військом до війни; подейкують, що вони хочуть ударити на калмицьких татар та на тих козаків, які живуть над річкою Доном [Танаїсом]. З цієї нагоди хан спорядив свого мірзу до Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, просячи підкріплення проти тих козаків, які минулого літа вчинили велику шкоду на морі в Османській державі, а калмицьких татар майже в той самий час повели проти отар і худоби ногайської орди. Стурбований цим, хан тепер виправляє султана з підкріпленням запорозьких козаків. Проте, оскільки вірність татар і козаків мінлива, не слід їм у всьому довіряти, бо цей варварський люд не завжди б'є по тих, кому погрожує, а швидко із засідки скеровує зброю проти інших. Хмельницький із Війська Запорозького нещодавно послав до Корсуня двох військових ватажків, яких називають полковниками, щоб вони склали новий перепис козаків, викресливши зі старого реєстру двадцять тисяч козаків, що він учинив згідно з угодою з поляками. Козаки ж, зрозумівши, що їх викреслили з реєстру, зчинили величезний бунт і вбили тих двох полковників. Коли про це повідомили Хмельницькому, він був надзвичайно розгніваний, проте спритно домігся полонення ватажка цього бунту, на ім'я Мозиря, [S. 7] відомого також Вашій Вельможності, бо він минулої весни очолював посольство до Найяснішого Князя Семигороду. За наказом Хмельницького його було засуджено до страти через обезголовлення.

[S. 2] Magnifice D[omi]ne Kemeni D[omi]ne Amice benevole Cum universus Orbis in felicia abire consuevit omina, exordium Anni recens inchoati diu prospero non tantum praesentis, sed etiam multorum aliorum Annorum decursu M[agni]f[i]cae D[omi]n[ia]e V[est]rae animitus precor; simulq[ue] testor me in cursu amicitiae nostrae firmissime perseverare, nec candidus animus ullam unquam patitur alterationem. Querellas illas quas in nuperis meis literis rudi stylo expresseram non debuisset M[agni]f[i]ca D[ominatio] V[est]ra tantopere movere; nam clara pacta claros faciunt amicos, nec silentio premere poteram illa (cum sim syncerus amicus) quae ad conservandam amicitiam nostram, et excludendas malevolorum traductiones spectabant. Dum adhuc superstes esset piae memoriae Ill[ustrissi]mus Princeps parens Ill[ustrissi]mi Principis compatris mei, a variis varie traductus fui, sed Veritas et iusta causa semper triumphabat, non poterant enim me vel minima nota convincere, imo quicquid de me impudentissimis adversariorum ora effutiebant, id totum cum vento evanescebat, et candor syncerae amicitiae in eodem statu semper permanebat. Idem mihi cum Ill[ustrissi]mo Principe evenire solet: scio me ab iisdem adversariis multoties accusari, ac tamen meum calumniis convelli, sed me calumniantium [S. 3] haec causa minime movet, nam sinceritati et candori quo Ill[ustrissi]mum Principem prosequor nulla ab illis labes inuri potest. Non ex suspicione aliqua verba illa in praeteritis meis literis expresseram sed ex relatione Internuncij mei qui ad funeras Ill[ustrissi]mi Sigismundi missus erat, hic cum sit ex primariis Baronibus et iam adultus non proposuisset mihi res futiles et inanes, quas ego nunquam admitto, sed hoc narravit quod meum honorem concernit. Non poterat maior esse contemptus et despectus quam cum per Ditiones Ill[ustrissi]mi Principis bobus veheretur et propriis se sumptibus sustentaret. Sed haec omnia oblivioni trado, nec mentionem illorum fecissem, si a Magnifica D[ominatio]ne V[est]ra requisitus non fuissem. Ego centies millies protestor me sacrosancte initam cum Ill[ustrissi]mo Principe amicitiam colere, et ea quae e re et usu Ill[ustrissi]mi Principis erunt in utraq[ue] fortuna prompte ac sincere exequi non ambigam: similiter et Magnificam Dominationem Vestram, cuius favorem et gratiam abunde sum expertus, ut fidum amicum in corde meo singulariter foveo. In reliquo Magnificam D[ominationem] Vestram [S. 4] diu prospere ac feliciter valere cupio. Romani d[ie] 16 Ianuarii 1652. Magnifica[e] D[omi]n[i]is Vestrae Amicus benevolus Basilius D[e]i gra[ti]a Princeps Terrarum Moldaviae [podpis hospodara cyrylicą] [S. 5, adres:] Magnifico ac G[e]n[er]oso D[omi]no Ioanni Kemeni de Gerimonostor Comiti Comitatus Albensis Transylvanici nec non Ill[ustrissi]mi Principis Transylvaniae Praefecto Arcis ac Praesidii Districtusq[ue] Terrae Fogarasiensis Universalis Militum Campestrium Capitaneo Supremo D[omi]no et Amico benevolo. [pieczęć lakowa pod opłatkiem] [S. 6] Rumores quos nunc recens accepi breviter M[agni]ficae D[omi]ni[ae] V[est]rae perscribo. Elapsis hisce diebus Mandatarius meus redux ex Krym asserit Soltanum Kalga paratum fuisse cum suo exercitu ad bellum, communis vox est illos velle hostilitatem inferre Kalmucensibus Tartaris simul et Kozaeis illis qui fluvium Tanaim accolunt, atq[ue] hac occasione Chanus misit Murzam suum ad Chmielnicki Generalem Exercitus Zaporoviensis subsidia petiturus contra illos Kozakos qui et in Imperio Ottomanico maxima damna hac aetate [recte: aestate] per Mare fecerunt et Tartaros Kalmucenses eodem ferme tempore ad greges et iumenta Nahaiensium duxerunt, quo facto commotus Chanus mittit modo Soltanum cum subsidio Kozacorum Zaporoviensium. Cum tamen sit lubrica fides Tartarorum et Kozacorum non credendum est omnimode illis, nam barbara haec Gens non semper illos quibus minantur infestat sed mox ex insidiis arma contra alios convertunt. Chmielnicki Exercitus Zaporoviensis duos Praefectos Militum quos illi Pulkownicos vocant miserat nuper Korsuniam, ut novum Cathalogum Kozakorum conscriberent rejectis ex antiquo cathalogo viginti millibus Kozacorum, quod ex pacto cum Polonis fecerat. Kozaci vero cum advertissent se rejectisse [= rejectos esse] ex cathalogo maximum tumultum excitarunt, et illos duos Pulkownicos occiderunt, quod ubi significatum fuisset Chmielnicki perturbatus summopere fuit, dextre tamen curavit principalem illius tumulti capi qui vocabatur Mozyra [S. 7] notus etiam Magnifica[e] D[omi]n[i]ae V[est]rae, nam Legatum egit elapso Vere apud Ill[ustrissi]mum Principem Transylvaniae. Hic iussu Chmielnicki capite damnatus est.