Каталог джерел

Рада міста Львова під головуванням бурмистра Еразма Сикста затверджує та відновлює збірник із чотирнадцяти порядкових артикулів для цеху львівських шевців, спираючись на давні королівські привілеї та краківське право. Статут регулює, серед іншого, вимоги до майстрів, заборону партацтва, відносини з чинбарями та кордибанниками, питання яток, а також релігійно-цехові обов’язки цехових братів.

Великий коронний канцлер Ян Лещинський закликає магістрат Львова стягнути з міщанина Вишньовського борг і понесені витрати на користь Ієроніма Шеремети із Самбірської економії згідно з вироком деканального суду трирічної давнини. На адресному боці є службова примітка про залагодження справи та виплату боргу кредитору.

Папа Урбан VIII сповіщає духовенство та вірних міста й Львівської дієцезії про призначення Станіслава Гроховського на посаду львівського архієпископа після смерті Яна Анджея Прухніцького. Він закликає жителів прийняти нового пастиря з належною пошаною та коритися його пастирським настановам.

Казимир Ігнатій Лещинський, вінницький староста, повідомляє безіменну княгиню, що родичі підкоморія покладаються на її волю в питанні заміжжя старшої підкоморянки. Він також передає вітання від дружини, сповіщаючи про майбутнє запрошення на охрестини.

Папа Урбан VIII дозволяє номінанту Станіславу Ґроховському прийняти єпископську хіротонію (сакру) з рук будь-якого католицького єпископа, який перебуває в єдності з Апостольським Престолом, за умови попереднього складання присяги на вірність. Документ містить повний текст (роту) присяги, яку складає новопризначений львівський архієпископ.

Король Владислав IV підтверджує давні привілеї польських монархів та статутні артикули цеху шевців міста Львова, що регулюють правила заняття ремеслом і обмежують діяльність партачів.

Король Владислав IV підтверджує декрет Сигізмунда III від 1607 року у суперечці між жителями Замарстинова та владою Львова. Згідно з вироком, належні місту шарварки магістрат може замінити на повинності в замарстинівському фільварку (дворі), якщо їхній обсяг не перевищує міських обов'язків.

Казимир Ліховський звертається до львівського війта Александра Вільчека у справі єврейського мешканця Золочева, Маєра Боруховича, якого на битому шляху без жодної причини побив канчуком і пограбував львівський цехмістр різників Вацек, повертаючись із Глинян.

Король Владислав IV розглядає спір щодо неповерненого боргу між ґданським міщанином Матеєм Фіком та львівським вірменином Габріелем Бернатовичем і підтверджує привілей Сигізмунда Августа, який звільняє вірмен від підсудності комісарським судам. На цій підставі монарх передає справу на розгляд належному вірменському суду у Львові.

Полковник Лібішевський, діючи від імені ленчицького воєводи та белзького старости, просить молдавського господаря утримувати під суворою вартою у в'язниці в Яссах ватажка Верлана Волошина. Він наводить перелік його злочинів (напади, пограбування Могилева, вбивства, грабунок шляхти від Замостя до Бродів) і сповіщає про швидке надходження офіційної реквізиції з Речі Посполитої.

Король Владислав IV затверджує статут цеху голкарів у Львові, що визначає правила прийому майстрів та учнів, виготовлення шедевру (майстерштика), а також захист від конкуренції партачів і чужоземних купців.

Давід Лівінгстон повідомляє купцеві Артуру Форбсу в Мостиськах про передачу трибунальських позовів адвокатові Цімановичу в Перемишлі, виряджання возного до відповідача, а також про понесені ґродські витрати й оплату посланця.

Документ короля Владислава IV підтверджує статті статуту цеху бляхарів міста Львова, попередньо встановлені львівською міською радою.

Молодий шотландський купець або прикажчик Джон Лівінгстон, перебуваючи в Кракові, пише купцеві Артуру Форбсу до Львова, покірно перепрошуючи за змарнований час і брак успіхів у навчанні чи праці та урочисто обіцяючи виправитися й вірно служити.

Король Владислав IV надає місту Львову навічно право стягувати збір, знаний як штукове або вузлове, з товарів іноземних купців, продовжуючи дію привілею Сигізмунда III з метою підтримки зруйнованих міських фінансів. Із доходів від цього мита король також призначає 200 польських флоринів щорічно на користь львівських бурмистра та райців.

Кардинал Ян Александр Липський відповідає владі Львова на прохання про заступництво проти королівського декрету, який наказує допускати міщан східного обряду до міських урядів, заявляючи про своє клопотання перед коронним підканцлером.

Кардинал Ян Александр Липський повідомляє магістрат Львова про передачу підканцлеру коронному міського проєкту з метою схилити короля до скасування рескрипту, що допускає русинів до міських урядів, застерігаючи від занепаду торгівлі та зубожіння міста.

Король Владислав IV підтверджує документ міської влади Львова від 1425 року щодо викорчовування лісових земель, локації села Кульпарків та надання двох вільних ланів Павлу Ґольтберґу разом із визначенням вольниці та судової юрисдикції.

Александр Фелікс Ліпський сповіщає волинського воєводу Яна Яблоновського про смерть своєї дружини (яка померла 7 травня) і запрошує його разом із дружиною на похоронну церемонію в костелі у Студзянні, призначену на 9 липня.

Александр Фелікс Ліпський сповіщає Яна Яблоновського про смерть свого дядька, познанського єпископа Станіслава Яна Вітвіцького, і просить про протекцію перед великим гетьманом коронним Станіславом Яном Яблоновським щодо вакантної військової хоругви.

Король Владислав IV Ваза підтверджує та схвалює документ про заснування та надання права патронату над шпиталем св. Лазаря на львівському передмісті, виданий провізорами та старшими Братства Вервиці Пресвятої Діви Марії.

Ян Лісовський поспіхом пише до львівського писаря Войцеха Зімницького, палко благаючи його дорогою через Люблін до Варшави не оминати його дому і заздалегідь сповістити про свій приїзд. Він також переказує уклони дружині Зімницького та запевняє у своєму доброму здоров'ї.

Король Владислав IV Ваза затверджує та підтверджує артикули й устрій цеху кравців міста Львова на прохання цехових майстрів.

Ксьондз Юзеф Літинський із Малехова відкидає звинувачення донощика щодо нібито перегородження дороги загального користування плебанським парканом, запрошуючи провізорів до особистого огляду, а також втручається у справу хлопця, якого всупереч розпорядженням двору утримує Михайло Кустеський.

Король Владислав IV підтверджує володарям ланів на львівському передмісті Клепарів їхні давні права, концесії та набуті ґрунти. Натомість покладає на них обов'язок сплачувати давні чинші на користь міської лонжерії, відбувати шарварок у розмірі одного дня на місяць, звозити матеріали для ремонту мурів та сплачувати жовнірщину.

Король Владислав IV підтверджує мешканцям підльвівських сіл і передмість Брюховичі, Голоско та Клепарів давні права, міські надання та декрет короля Сигізмунда Августа від 1559 року. Натомість покладає на них обов'язок сплачувати традиційні чинші до міської каси, відробляти шарварок, виконувати повинності на ремонт міських мурів та сплачувати жовнірщину.

Король Владислав IV підтверджує мешканцям підльвівської Білогорщі давні права, надання магістрату та декрет Сигізмунда Августа від 1559 року, що гарантує спокійне володіння ланами. Документ водночас визначає їхні постійні обов'язки на користь міста: сплату давніх чиншів до лонгерії, повинність одноденного шарварку на місяць та несення військових тягарів.

Документ засвідчує прийняття Миколая Байдуловича, вірменина родом із Сучави, до міського права Львова після складання присяги на вірність королю та місту. Міські райці звертаються до митників із проханням шанувати його міщанський статус та звільнити його разом із товарами від сплати будь-яких мит, зборів та оплат.

Єжи Лончинський, підкоморій львівський, дякує владі міста Львова за побажання, передані п. Чехуцьким, та радить терміново укласти контракт на шеляжний податок (призначений на ремонт занепалих львівських кам'яниць) за погодженням із комісаром землі до його від'їзду на комісію до Радома.

Король Владислав IV дозволяє мешканцям Галицького передмістя у Львові насипати вали та звести шанці за проєктом Яна Блетнера, а також визначає засади нагляду й фінансування робіт. На цю мету він призначає відумерлу спадщину (кадуки), дозволяє вільне варіння пива й меду та зобов'язує шляхту й духовенство, які володіють маєтностями на передмісті, брати участь у витратах на будівництво.

Декан і голова львівської катедральної капітули Марцін Ян Лосовський звертається до магістрату Львова з проханням замістити вакантне після смерті о. Віленського бенефіцій препозита Братства Тіла Господнього. Він просить обрати священнослужителя, який постійно перебуває на місці у Львові й вільний від інших душпастирських обов’язків, аби той особисто пильнував численні катедральні богослужіння.

Князь Владислав Домінік на Острозі та Заславі затверджує статут і порядкові артикули спільного цеху шевців та чинбарів у Степані. Документ регулює функціонування ремісничого братства, грошові штрафи та цехові справи, що вирішуються в ратуші.

Михайло Лось, львівський чесник, просить неназваного на прізвище адресата про заступництво перед львівським магістратом, який призупиняє будівництво шпихліра на території його маєтку (дворка) за Галицькою брамою через суперечку щодо межі та паркану із сусідом, вірменином Стефаном.

Львівський каштелян Міхал Лось звертається до магістрату Львова з проханням неухильно виконати вирок коронного асесорського суду на користь інфлянтського стольника Моронського відповідно до розпорядження коронного канцлера.

Король Владислав IV видає автентичний випис декрету 1634 року у суперечці між львівським магістратом і Колегією сорока мужів, яка представляє поспільство. Справа стосувалася неподання фінансових звітів про міські доходи й видатки, а також занедбання ремонту оборонних мурів.

Станіслав Лубенецький пише львівському писареві Войцеху Зімницькому про розбіжності з архідияконом щодо вигляду кімнат і просить детально описати потреби мулярів, які працюють на будівництві.

Станіслав Лубенецький повідомляє Войцеха Зімницького про відправлення грошей (2000 злотих) та замовлення на французьке скло й меблі зі столярні з гербом архієпископа (Баранек / Юноша), вимагаючи також надіслати докладні розміри споруджуваного палацу (вікон, дверей, печей, сходів).

Король Владислав IV Ваза підтверджує охоронні листи, видані гетьманом Станіславом Конєцпольським, канцлером Томашем Замойським та воєводою Янушем Тишкевичем для вірменського священника Криштофа Глушковича. Крім того, монарх зараховує його до королівських сервіторів, надаючи йому торговельні привілеї та вилучаючи з-під міської юрисдикції.

Антоній, син Миколая де Квандо, продає Якубові Глеріусу ділянку орної землі в Санто-Стефано на покриття 200 лір боргу. Угода передбачає шестирічний термін для викупу нерухомості за умови регулярної сплати щорічного чиншу.

Примас Мацей Лубенський, реагуючи на скаргу львівських райців, звертається до каптурових суддів Львівського повіту із закликом припинити накладання високих штрафів на львівських міщан. Він наголошує, що з огляду на триваюче повстання Хмельницького Львів є головним прихистком для шляхти, а подальший утиск міст накличе на Річ Посполиту черговий гнів Божий.

Ректор Краківської академії Ян Лукіні висловлює жаль через свавільне залишення академічної колонії в Хелмні попереднім директором Студницьким і обіцяє наступного місяця надіслати нового, гідного професора, звертаючись до хелмінського магістрату з проханням про прихильний прийом та відшкодування дорожніх витрат.

Особистий аркуш для нотаток священнослужителя, що містить перелік відправлених месальних інтенцій, дрібні фінансові розрахунки (зокрема з дружиною органіста), а також нагадування щодо майнових справ.

Ректор Ян Лукіні сповіщає владу Львова про обіймання посади ректора та готовність призначити належного кандидата на посаду директора тамтешньої академічної школи, просячи забезпечити йому постійну платню та відшкодувати дорожні витрати.

Ректор Ян Лукіні представляє та рекомендує магістрату Львова нового директора львівської академічної колонії, кс. Вавжинця Опейдовича, просячи про опіку над ним та про відшкодування витрат на його подорож, виділених з університетської скарбниці.

Король Владислав IV підтверджує конвенту домініканців Божого Тіла у Львові привілей на стягнення мита в дідичному селі Костеїв, первісно наданий Казимиром Ягеллончиком взамін за відправлення богослужінь за польських королів. Документ також підвищує дотеперішню ставку мита на пів гроша.