Каталог джерел

Король Казимир Великий підтверджує дітям покійного львівського війта Матея спадкове право на млин під Львовом та село Малі Винники разом із фільварком, первісно надані їхньому дідові Бертольду князем Левом. Документ вилучає населення маєтку з-під юрисдикції суддів Руської землі, накладаючи обов'язок виставляти одного арбалетника на військові походи.

Король Казимир Великий затверджує ухвалений львівськими райцями та лавниками порядок і кримінальний статут, що регулює, зокрема, питання вбивства після примирення, допомоги під час гасіння пожеж, носіння зброї під час сутичок та поділу майна після смерті чоловіка.

Король Казимир Великий надає мірошникові Конраду з Пруссії та його законним спадкоємцям третину спорудженого ним млина під Львовом разом із третьою частиною прибутків, регулюючи водночас частки покриття витрат на ремонт і підпорядковуючи його міському праву Львова.

Здивування через припинення переговорів і прохання надати чітку відповідь, чи місто бажає вести переговори далі.

Князь Владислав Опольчик здійснює зі львівським міщанином Григорієм Штехером обмін ґрунтів у селі Малі Винники, усуваючи незручності, спричинені їхнім роздробленням за руським правом. Натомість ділянок Григорія, розташованих на горі та під горою, князь передає йому свої ріллі, луки та судочинство за річкою з правом спадкового володіння.

Наказ передати Янові Тарновському три фальконети з-поміж десяти королівських гармат, що зберігаються у Львові. Гармати, деформовані під час пожежі, мають упізнати гармаші.

Король Владислав Ягайло підтверджує і трансумує документ короля Казимира Великого від 1368 року, яким Львову надаються сто франконських ланів німецького права та млин на річці Полтва. Крім того, підтверджує судові вольності львівських міщан і право на полювання в межах наданих земель.

Папа Боніфатій IX доручає перемишльському єпископу домогтися виконання санкцій і стримати галицького архієпископа Бернарда від неправомірних утисків влади та мешканців Львова в майновому спорі. Він також дозволяє зняти незаконний інтердикт і відпустити львівським міщанам накладені архієпископом церковні кари.

Наказ про невідкладне виконання судового рішення на користь львівських міщан щодо викупу третьої міри зимноводського млина та пов'язаної з нею нерухомості. Король забороняє подальше зволікання з екзекуцією через апеляції; прибуток має спрямовуватися на зміцнення оборони міста.

Король Владислав Ягайло переводить села Годовиця та Жидатичі, що належать галицькому офіціалу та госпітальнику львівському Якубу, з польського права на магдебурзьке. Надає сольтисам повну судову юрисдикцію над мешканцями, звільняючи їх з-під влади королівських урядників.

Документ містить завірений трансумпт процесуальних актів щодо апеляції та приєднання (adhesio), поданої повноважними представниками райців і хліборобів міста Львова проти вироку Римської курії, що зобов’язував сплачувати десятини плебану Янові Русину. Архієпископ Якуб Стрепа засвідчує автентичність поданих інструментів і видає їхній відпис разом із клопотанням про надання апостолів.

Король Владислав Ягайло надає Янові з Бирави та його законним спадкоємцям село Зубра у Львівській землі на праві вічного володіння. Натомість отримувач пожалування зобов'язується до військової служби з одним списом і двома лучниками, а піддані — до сплати звичних дотепер повинностей.

Король наказує магістрату Львова пильно дотримуватися монетних універсалів. Він згадує євреїв, шотландців та інших осіб, що займаються грошовим промислом, яким заборонено всупереч законам обертати червоні золоті й талери або скуповувати їх для вивезення. Забороняє ввезення та збут указаної іноземної монети. Уряд має невідкладно карати винних; за недбалість або потурання порушенням відповідальність покладається на саму міську владу.

Король Владислав Ягайло надає місту Львову та його міщанам землі й ліси навколо міських ланів, звані обшарами, разом з усіма приналежностями та прибутками. Натомість міщани зобов’язуються постійно дбати про розбудову, укріплення та прикрашання міста.

Король Владислав Ягайло на прохання люблінського архідиякона Станіслава Ерпісски переводить село Годовицю, що належить до львівської пребенди св. Івана, з польського та руського права на німецьке магдебурзьке право. Документ надає жителям імунітет від судів земських урядників та визначає межі юрисдикції війта (сольтиса).

Король Владислав Ягайло дарує місту Львову зруйновану королівську лазню разом із ділянкою в обмін на щорічний чинш у розмірі 20 гривень. Крім того, він дозволяє райцям і місту зводити наступні лазні на праві власності без обов'язку сплачувати з них будь-які збори на користь монарха.

Король Владислав Ягайло на прохання Влодка переводить його село Вербіж у Щирецькому повіті з польського та руського права на німецьке середське право. Документ звільняє мешканців села з-під юрисдикції королівських урядників і надає сольтисові повноту судової влади.

Король Владислав Ягайло надає львівському міщанинові та збирачеві подимного податку Яншкові Толмачу та його спадкоємцям суконну комору у Львові з правом торгівлі та стриження (краяння) сукна. Крамницю звільнено від сплати щорічного чиншу до королівської скарбниці.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей генерального старости Русі Спитка з Ярослава, що дозволяє львівському вірменину Атабею перенести та звести нову дерев'яну лазню у міському рові біля мурів Львова. Документ визначає умови будівництва та функціонування лазні з окремими входами для чоловіків і жінок, а також розмір оплат, що сплачуються замку та міській раді.

Король Владислав Ягайло надає своєму митникові Волчкові, єврею зі Львова, спадкове сойтівство в селі Вербіж разом із двома вільними ланами, корчмою та млином. Документ також переводить усе село з польського та руського права на німецьке (сьодське) право, вилучаючи його населення з-під юрисдикції земських судів.

Король Владислав Ягайло засновує десять канонічних пребенд при кафедральному соборі у Львові, зобов'язуючи їхніх бенефіціарів до постійних молитов за благополуччя монарха та спочилих королев. На їхнє утримання він призначає річний дохід у розмірі 100 гривень, що виплачується щоквартальними частками порівну з соляних жуп у Дрогобичі та з львівського мита.

Ян Убальдіні представляв місто на сеймі поза своєю чергою, замінивши Бартоломея Зиморовича на його прохання. Король наказує владі Львова посприяти йому в отриманні належної винагороди від колеги, якого він заступив.

Волоський воєвода Влад II дозволяє купцям зі Львова та інших міст руських, польських і молдавських земель безпечно й вільно торгувати у своїх володіннях після сплати встановленого мита. З кожного купецького воза встановлено плату розміром у два угорські флорини.

Документ скасовує новозапроваджене, безправне мито в Коломиї для львівських міщан та інших купців, а водночас регулює й підтверджує традиційні митні ставки, що стягуються у Снятині. Ян із Чижова наказує коломийському та снятинському старості Михайлові Мишлі неухильно дотримуватися цих постанов.

Влада Старої Варшави заявляє про солідарність з іншими магістратами на захист прав і справедливості. Вона повідомляє, що сеймик Варшавської землі зірвався ще на етапі обрання маршалка, а також запевняє у спробах залучити інші землі та воєводства до підтримки вимог адресатів.

Провінціал кармелітів Ян Волін, прагнучи розвіяти побоювання райців та міщан Львова й довести до успішного заснування монастиря королем Владиславом, наказує братам львівського конвенту утриматися від будь-якого варіння та шинкування пива й інших напоїв. Документ видано під загрозою чернечого непослуху, аби присутність ченців не шкодила економічним інтересам міста Львова.

Кардинал Доменіко Капраніка, діючи як суддя й апостольський комісар, призначений папою Євгенієм IV, оголошує відкриття провадження у суперечці між владою та громадою міста Львова, а також монастирями домініканців і францисканців з одного боку та львівським архієпископом Яном Одровонжем з іншого щодо майна із заповіту покійного міщанина Петра Чаншера.

Ян із Суликова, староста городоцький і щирецький, та Петро з Грумна засвідчують проведення вимірювання ланів і насипання межових курганів (копців) у селі Вербіж, що належить львівській капітулі. Розмежування здійснено за німецьким правом на доручення руського воєводи Анджея Одровонжа, який діяв за наказом короля Казимира Ягеллончика.

Мазовецькі князі Семовит VI та Владислав II надають отцю Станіславу, капелану занедбаного костелу Святого Духа на передмісті Буська, утримання у вигляді щорічної грошової суми з буського мита, хутра, деревини та звільнення від мита. Документ наказує місцевим урядовцям поважати й своєчасно виплачувати призначені повинності.

Король Казимир IV Ягеллончик вирішує суперечку між райцями Львова та міщанами Галича, Коломиї і Стрия, наказуючи останнім неухильно дотримуватися львівського генерального права складу та забороняючи оминати Львів на шляху до інших міст. Документ підтверджує право львів'ян конфісковувати товари купців, які порушують дорожній примус, та фіксує підпорядкування цьому праву міщан Кам'янця-Подільського.

Краків застерігає, що моровиця в Угорщині наближається до польського кордону і, за свіжими звістками, з'явилася в містах Орави. Занепокоєння викликає пересування угорців, польських робітників із виноградників, ремісників і дезертирів. Магістрат також повідомляє, що в Білому Дунайці у двох будинках померло вісім осіб після прибуття копача, проте вже п'ять тижнів нових смертей там не зафіксовано. Він радить Львову бути обачним і попередити прикордонні міста.

Молдавський господар Стефан Великий підтверджує львівським купцям, а також купцям руських і подільських земель давні торговельні вольності та встановлює детальні митні тарифи в митницях на території Молдови. Документ також надає їм право утримувати купецький дім у Сучаві та гарантує захист товарів від конфіскації.

Лавники міста Львова засвідчують, що після скасування попереднього запису на користь онуків Дорота Каффоффен передала половину своєї кам'яниці на Ринку Анні, дружині Шимона Кушніра. Другу половину нерухомості дарувальниця зберегла для власного довічного утримання.

Миколай, Петро, Сцибор, Андрій та Ян, сини покійного львівського підкоморія Петра Внучка, надають холмському кафедральному препозитові та пароху в Бібрці Мацею місце під став із греблею в селі Стрілків на користь тамтешнього костелу. Натомість священнослужитель та його наступники зобов'язуються відправляти меси за душі жертводавців та їхніх померлих предків.

Магістрат просить своїх послів про втручання та пораду у справі міських лісів, повинностей, русинів, які тримають шинки, забраної риби, нерухомості, пасовищ, підвід, розслідування щодо боргів перед ґданщанами та чуток про татар. Друга частина сповіщає про суперечку щодо виконання рішення стосовно млина, внесення суми 1500 та заперечення Гінків і Сєрадзького. Автори скаржаться на дії підстарости та брак постійної правничої допомоги; обіцяють надіслати подальші документи й передають копію листа вишенського сеймику.

Магістрат повідомляє, що Миколай Вільчек тяжко поранив цирулика Лоренца, що викликало обурення міщан. Описує небажання підстарости допомогти в затриманні винуватця, підтримку шляхти для Вільчека та спробу заспокоїти ситуацію. Просить представити справу королю. Далі розглядає невидачу актів процесу про млин, чотири протестації, суперечку про належний порядок екзекуції та отримання чергової правової консультації. Згадує про шкоду стадам і ґрунтам, комісію щодо ґданських боргів і смерть старого писаря Яна.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Ратне отримало від львівського посланця королівський універсал із наказом передати донативу до Львова на 15 жовтня. Автори повідомляють, що універсал надійшов саме того дня, а вони негайно, працюючи вдень і вночі, відправили виплату через свого сусіда. Вони просять прихильно її прийняти й надати підтвердження отримання; затримку пояснюють пізнім врученням універсалу, а не недбалістю.

Король Казимир IV Ягеллончик звільняє Львів та його мешканців від усіх податків і поборів строком на вісім років. Заощаджені кошти місто зобов’язане спрямувати на лагодження та зміцнення мурів, валів і ровів з огляду на татарську й турецьку загрозу.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишні засвідчують, що Ян Коцежинський із дружиною Магдаленою заставили свою спадкову частку в селі Сороки Янові Ланці за суму п'ятдесят гривень. Акт визначає умови володіння маєтком, проживання в садибі, а також правила й терміни викупу заставленого майна.

Суддя Ґюнтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишні засвідчують, що Ян із Зимної Води визнав борг перед Єжи, сином покійного Фридерика, і записав йому під заставу половину села Зимна Вода разом із млином і корчмою терміном на шість років. Документ визначає умови користування маєтком, термін і правила повернення грошової суми та обов'язок захисту прав кредитора на заставлені маєтності.

Руський воєвода Ян Одровонж на генеральному з'їзді у Львові, розглядаючи скаргу львівських міщан і купців, забороняє безправне затримання та захоплення на дорогах Русі й Поділля худоби, купленої на щорічних ярмарках і позначеної їхніми клеймами. Документ наказує урядовцям і жителям міст неухильно дотримуватися заборони затримувати переганяні стада під загрозою суворих королівських кар.

Львівський архієпископ Ян Вонтрубка зі Стрільців затверджує зобов’язання катедральної капітули у Львові відправляти вічні меси та богослужіння у кожні Сухі дні за душу Павла Юрковського з Чорторії. Це зобов’язання було взяте в обмін на 150 гривень, виплачених виконавцем заповіту, каштеляном і сандомирським старостою Рафалом із Ярослава.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Юдихим із Високого засвідчують запис 1473 року, за яким Ельжбета з Гологір заставила львівському архієпископу Григорію із Сянока своє село Віцинь за суму 600 гривень. Заставодавиця зобов'язалася захищати архієпископа від будь-яких правових претензій та відшкодувати можливі збитки.

Ознайомившись із офіційною декларацією архієпископа, Антічі радить піти на мирову. Він стверджує, що заплановане перенесення образу Матері Божої з каплиці має залишити права патронату, фундації та богослужіння недоторканими, тоді як подальший судовий процес загрожує магістрату програшем, збитками та втратою честі. Він пропонує посередництво освіченого духовного мужа, прихильного до обох сторін.

Антічі запевняє у своїй відданості справам адресатів та в отриманні заборони Священної Конгрегації Собору. Він просить оформити довіреність на своє ім'я з правом призначення Франческо Стефаноні або іншого заступника, а також надати кошти на витрати. Заявляє, що не домагається власної винагороди.

Автор отримав два листи, документи та переказ із Варшави, менший за очікуваний: 54 дукати, що відповідають 27 угорським дукатам, замість 30. Він передає справу Стефаноні, до якого слід адресувати подальше листування. Пояснює, що капітула може підтримати архієпископа, а також згадує інформаційне послання, подане до Конгрегації.

Марцин Анчевський повідомляє з варшавського сейму про успішне ухвалення конституцій, вигідних для Львова, застерігає від коштовної суперечки з вірменами та наполягає на зборі міських коштів. Також просить адресата призначити заступника на посаду бурмистра й доглянути за його приватним маєтком, жнивами та купівлею коня.

Марцін Анчевський із прикрістю повідомляє про видання королівського декрету, що підтверджує торговельні привілеї для львівських вірмен, на що вплинули підкупи та байдужість магнатів. Крім того, він обговорює фінансові справи міста й власні, стан здоров'я купця Самуеля, а також узгоджує з Гайдером плани щодо з'їзду в Ярославі та конфіденційні родинно-майнові заходи.