Каталог джерел

Король Сигізмунд III Ваза наказує бурмистрові та раді Львова призначити посередників з-поміж райців для досягнення мирової угоди у суперечці щодо контрактів та взаємних розрахунків між вірменськими міщанами: Яном і Аведиком Бернатовичами та Захарієм Івашковичем. Згода має запобігти майновому розоренню сторін, проте не повинна порушувати чинності попередніх королівських декретів.

Король Владислав Ягайло переводить села Годовиця та Жидатичі, що належать галицькому офіціалу та госпітальнику львівському Якубу, з польського права на магдебурзьке. Надає сольтисам повну судову юрисдикцію над мешканцями, звільняючи їх з-під влади королівських урядників.

Король Владислав Ягайло на прохання люблінського архідиякона Станіслава Ерпісски переводить село Годовицю, що належить до львівської пребенди св. Івана, з польського та руського права на німецьке магдебурзьке право. Документ надає жителям імунітет від судів земських урядників та визначає межі юрисдикції війта (сольтиса).

Король Ян Казимир дякує владі Львова за вірність короні та обіцяє відшкодування за зазнані воєнні збитки. Він також доручає організувати разом із губернатором зимовий одяг для дислокованих вояків, запевняючи про повернення витрачених коштів із державної скарбниці.

Король Ян Казимир наказує владі Львова організувати перевезення трьохсот залишених у місті списів та доправити їх до Любліна. Детальнішу інформацію щодо перевезення зброї та належних до неї прапорців має надати Криштоф Бернатович.

Руський воєвода Анджей Одровонж і снятинський староста Михайло Бучацький забороняють свавільне перешкоджання проїзду купців, які перевозять худобу й товари між Волощиною та Львовом. Усі суперечки й претензії щодо арештованих тварин наказано передавати на розгляд до суду міської ради в Коломиї.

Арман дякує за лист і доброзичливість. Королева після розмови з ним про одруження пана Станірофського [?] написала до пані Казміренської [?], щоб та йому допомогла. Автор повідомляє про невтішні звістки з Росії [Русі] та Литви щодо маєтностей королеви, а також наводить листи з Парижа про теплий прийом князів губернаторами під час подорожі. Передає вітання королеви, обговорює листування з князем Александром і запевняє у своїй відданості доньці адресата.

Де Балюз заспокоює адресата щодо чуток про пропозиції у Франції. Він узгоджує сплату паризьких боргів і вітає зі здоровим станом воєводини та новонародженої доньки. Повідомляє про виведення голландських військ з іспанських фортець і спростовує чутки про зміну губернаторів.

Газетний витяг описує сподівання на мир, експедицію де Пуентіса, смерті й призначення посадовців, карнавальну сатиру, публікації проти Спінози, а також відповідь єзуїтів на листи Паскаля.

Автор нагадує поради щодо подорожі, повідомляє про весілля канцлерівни та рекомендує молодого шляхтича, за якого клопочеться маркіза де Бетюн. Знову згадує непідтверджену звістку про страту Водемона.

Де Балюз ще не отримав нової пошти, тому переказує непідтверджені новини про перемир'я в Гольштейні та долю Водемона. Він обговорює заплановане весілля доньки канцлера і запрошує адресата до Варшави.

Рукописні новини висвітлюють дії французьких військ у Нідерландах, на Рейні та в П'ємонті. Містять чутки про смерть іспанської королеви-вдови та таємні переговори Кальєра; автор чітко розмежовує чутки та відомості, які вважає достовірними.

Автор повідомляє гетьману Яблоновському про перебіг воєнних дій у Європі, зокрема про успіхи французьких військ у Каталонії та корсара Жана Барта на морі, маневри в Нідерландах, а також ситуацію під Турином і Темешваром. Він також описує враження папських дипломатів від відвідин Версаля та сповіщає про смерть іспанської королеви-вдови.

Бенедикт Бернатович виправдовує свою відсутність перед львівськими бурмистром і райцями хворобою, обіцяючи після одужання надати приватні листи на захист своєї доброї репутації. Побоюючись довіряти конфіденційне листування посередникам, він утримується від негайного відправлення документів.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек затверджує надання канонії та проповідницької пребенди магістру Станіславу з Кракова, а також долучає до її посагу 300 флоринів за записом міщанина Петра Стричка. Акт детально регламентує проповідницькі обов’язки, умови екзаменування й резиденції та забороняє обмін цього бенефіція на інший.

Король Сигізмунд I Старий надає Станіславу з Ходча, маршалку Королівства Польського, частки в селах Жидатичі та Малечковичі, конфісковані у львівських каноніків за невиконання обов’язку військового походу проти волоського господаря. Надання є нагородою за військові заслуги маршалка, виявлені у цьому поході.

Король Сигізмунд I вирішує спір між міською радою Львова та старостою Станіславом із Ходча, забороняючи діяльність шинків на передмістях та обмежуючи дозволену кількість ремісників на Краківському передмісті двома кравцями, двома шевцями, двома ковалями, а також гарбарниками.

Рафал Боїм повідомляє про труднощі, пов'язані з конвоюванням міських грошей через Ярослав до Ряшева, та сповіщає про необхідність вручити подарунок полковнику Горну в обмін на ескорт для захисту від волохів. Він сповіщає про подальший шлях до Ряшева з метою отримання розпоряджень і глейту від генерала Стенбока, додаючи поточні чутки про пересування військ.

Рафал Боїм повідомляє владі Львова про прибуття до зайнятого шведами Ярослава та про затримання міського посланця підполковником Горном. Він сповіщає про безрезультатні переговори щодо контрибуції та про відправлення кур'єра до генерала Стенбока за дозволом здійснити виплату грошей на місці.

Якуб Бончинський інформує львівського синдика про заходи, вжиті в коронного інстигатора щодо сеймового процесу міста з паном Бернатом, та про внесення справи до реєстру. Він також повідомляє про затягування сеймових засідань, затримку сеймових судів і призупинення діяльності асесорських судів.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек на прохання вівтарника Станіслава Вітелліуса поновлює і затверджує ерекцію та забезпечення вівтаря святих Миколая, Станіслава, Христофора і Юрія у Львівській катедрі, трансумуючи давніший документ Спитка з Ярослава, який фундував чинш із ярославського мита на підставі запису міщанина Леонарда. Архієпископ підтверджує право патронату дідичів Ярослава та уточнює месальні обов'язки кожного чергового вівтарника.

Запрошення на нараду охоплює свято Тіла Господнього, комісію та варшавський сейм, міські фінанси, контракт на Скнилівок, поранення челяді підстаршиною, затримки в судах, а також справи єзуїтів і кам'яниці.

Король Сигізмунд I Старий надає львівській митрополичій капітулі село Гонятичі на праві спадкового володіння з детальним описом його меж. Окрім того, він звільняє село та його мешканців від усіх земських повинностей і військових походів, підпорядковуючи його церковному імунітету.

Король Сигізмунд I Старий, зваживши на розташування Львова на загроженому прикордонні та заслуги тамтешніх ремісників в обороні міських мурів, вилучає львівські цехи із загального наказу про касацію братств у Короні й урочисто підтверджує всі їхні дотеперішні права, статути та привілеї.

Король Сигізмунд II Август здійснює трансумпт трьох давніших монарших привілеїв для Львова: Казимира Великого від 1368 р. (підтвердженого в 1389 р.) на 100 франконських ланів, Владислава Ягайла від 1415 р. на так звані обшари і Кривий Ліс та Владислава Варненчика щодо освоєння ланових надлишків над річкою Брюховицькою. Документ надає включеним актам повної та безсумнівної юридичної сили, рівної оригіналам.

Король Сигізмунд Август підтверджує у формі трансумпту vidimus два раніші привілеї королів Владислава Ягайла (1415) та Владислава Варненчика (1444) щодо надання та користування містом Львовом приміськими землями й лановими залишками, так званими обшарами. Документ гарантує трансумованому випису таку саму юридичну силу й вірогідність, яку мали оригінальні документи.

Вармінський єпископ Анджей Хризостом Залуський пише до руського воєводи, пояснюючи відсутність свіжих новин правилом, запозиченим у Цицерона. У приписці він торкається питання затримки листування з Литви та Великої Польщі, а також заплутаних фінансових розрахунків.

Миколай Нарайовський, суддя, та Ян Бжоздовський, підсудок львівські земські, засвідчують перебіг судового процесу та введення у володіння (інтромісію) маєтками Глинна і Зимна Вода Балтазара Лесньовського на користь Андрія, корчмаря із села Басівка.

Францішек Заорлічний повідомляє Станіслава Сунського про завершення столяром робіт над шафою для руського воєводи, пояснюючи, що затримка виникла через тяжку хворобу ремісника. Просить ухвалити рішення щодо передачі меблів перед Великоднем, а також переказує прохання майстра дослати відсутні деталі.

Король Стефан Баторій вирішує спір між вірменською громадою та магістратом міста Львова, надаючи вірменам рівні з іншими міщанами права в галузі торгівлі, ремесла та користування міськими вольностями. Документ водночас гарантує збереження окремих звичаєвих прав і власного судочинства вірменської громади.

Великий коронний канцлер Стефан Корицінський повідомляє магістрат Львова про скерування до міста піхоти під командуванням львівського старости та звільнення міщан від тягаря її утримання. Він також порушує питання асекурації суми в сім тисяч злотих із міських доходів.

Король Сигізмунд III Ваза роз'яснює привілей Стефана Баторія, уточнюючи правила торгівлі сукном, шинкування напоїв та ліміт дозволених вірменських ремісників у Львові. Документ підтверджує права обох націй на торгівлю, визначаючи вірменам межі кравецької, шинкарської та ремісничої діяльності під загрозою грошового штрафу.

Король Сигізмунд III Ваза вирішує спір між міською владою та вірменською громадою у Львові, встановлюючи ліміт спадкових вірменських будинків у сімдесят три та виключаючи з цього підрахунку церковні будівлі й шпиталь. Крім того, він наказує вірменам упродовж року перепродати будинки біля Ринку та крамницю католикам за умови відшкодування витрачених сум, забороняючи їм подальші трансакції в межах Ринку.

Анджей Купінський повідомляє з Туринки про зустріч із московським військом, яке їде до Львова лише по своїх хворих, що свідчить про мізерні шанси на допомогу для оточеного загрозою міста. Він застерігає адресата, радить бути пильними, убезпечити майно та просить про опіку над своєю дружиною.

Рада міста Львова під головуванням бурмистра Еразма Сикста затверджує та відновлює збірник із чотирнадцяти порядкових артикулів для цеху львівських шевців, спираючись на давні королівські привілеї та краківське право. Статут регулює, серед іншого, вимоги до майстрів, заборону партацтва, відносини з чинбарями та кордибанниками, питання яток, а також релігійно-цехові обов’язки цехових братів.

Король Владислав IV розглядає спір щодо неповерненого боргу між ґданським міщанином Матеєм Фіком та львівським вірменином Габріелем Бернатовичем і підтверджує привілей Сигізмунда Августа, який звільняє вірмен від підсудності комісарським судам. На цій підставі монарх передає справу на розгляд належному вірменському суду у Львові.

Король Владислав IV видає автентичний випис декрету 1634 року у суперечці між львівським магістратом і Колегією сорока мужів, яка представляє поспільство. Справа стосувалася неподання фінансових звітів про міські доходи й видатки, а також занедбання ремонту оборонних мурів.

Король Владислав IV наказує львівським купцям сплачувати прикордонне мито з увізних товарів, скасовуючи вірменський паушальний збір у дванадцять кіп, водночас звільняючи міщан від дотеперішніх заборгованостей і підтверджуючи їхнє звільнення від внутрішніх мит.

Король Ян Казимир підтверджує сукупність прав, вольностей, імунітетів і надань міста Львова, трансумуючи генеральний привілей короля Владислава IV від 1633 року. Укладач документа винагороджує в такий спосіб вірність і самопожертву міщан, виявлені під час нещодавнього козацького бунту та татарського набігу під міські мури.

Король Ян Казимир надає громаді львівських вірмен повну свободу вести торгівлю всілякими товарами, зокрема сукном і прянощами, а також право варити та шинкувати алкогольні напої нарівні з іншими жителями міста. Цей привілей є винагородою за вірність і жертви, понесені львівськими вірменами під час нещодавньої облоги Львова козацько-татарським військом.

Александр Меншиков звільняє маєтності Львова від повинностей і зимових військових постоїв, обіцяючи надати охоронну варту та наказуючи офіцерам припинити зловживання. Водночас він зобов'язує міську владу проводити торги й наказує мешканцям беззастережно приймати російські копійки від царських солдатів.

Документ увічнює повернення на вежу львівської ратуші бляшаного флюгера у вигляді лева — герба міста, скинутого бурею в часи воєнного лихоліття. Він містить нарис драматичних облог і бід Львова, подяку за порятунок, а також докладний перелік тогочасної міської влади, цехів і духовенства.

Самуель з Ободна Ободзінський звертається до львівського райці Мацея Гайдера з проханням про допомогу у справах, пов'язаних зі складанням рекогніції Теодором Мировицьким перед судом у Львові. Посилаючись на значну відстань між Білою Церквою та Львовом, він клопочеться про дотримання встановлених правових строків і прихильне вирішення справи.

Костянтин Мрозовицький, адміністратор sede vacante Львівської архідієцезії, затверджує дарування сіл Волосів та Цуцилів, здійснене Олександром і Казимиром Куропатвами на користь митрополичої капітули. На основі забезпечення цими маєтностями він засновує (еригує) новий канонікат фундації Куропатвів герба Яструбець, визначаючи месальні обов'язки каноніка та право патронату для родини фундаторів.

Міська влада Львова, духовенство та капітула укладають пам'ятний меморіал на згадку про воєнні лихоліття, пожежі, моровиці й буревії, що вражали місто в 1672–1708 роках. Документ засвідчує ґрунтовну реставрацію шпиля ратушної вежі та фігури лева, здійснену під орудою райці Томаша Ґордона, та містить перелік тогочасних урядовців і молитву за порятунок Львова.

Король Август II на прохання старшини та цеху пекарів міста Львова підтверджує та ратифікує привілеї й цехові артикули, надані попередніми польськими королями (зокрема Михайлом Корибутом Вишневецьким, Яном III Собеським, Яном Казимиром, Владиславом IV, Сигізмундом III, Стефаном Баторієм, Сигізмундом Августом, Сигізмундом I і Казимиром Ягеллончиком), разом з ухвалами Львівської міської ради, які регулюють, зокрема, правила випікання, скупки зерна та виключне право на продаж хліба.

Князь Юзеф Понятовський просить графа де Бригідо видати паспорт і надати розпорядження галицьким митницям щодо пропуску п'ятнадцяти куплених у Галичині коней до Варшави для виїздки, а згодом — до цісарської армії.

Документ висвітлює історію заснування Закладу глухонімих у Львові, стан його фінансів і склад керівництва, а також увічнює початок спорудження нової будівлі інституту на Личакові у 1840 році.

Генерал Потоцький вітає владу Львова з подоланням суперечок і відновленням ладу в управлінні містом. Він також повідомляє, що львівський ґродський бурґрабський уряд оголосить від його імені номінацію на посаду королівського проконсула з-поміж представлених кандидатів.

Підканцлер Анджей Тшебицький дякує владі Львова за непохитну поставу під час облоги та відданість губернаторові Кшиштофу Гродзицькому. Він застерігає міщан від підступів шведських прибічників і закликає зберігати вірність законному монарху, обіцяючи натомість збереження та розширення міських привілеїв.