Каталог джерел

Нотаріус Апостольського Престолу Іннокентій де Лаурентіс здійснює офіційний трансумпт булли папи Олександра VII від 1663 року, якою єпископу-електу нікопольському Єжи Ґедзінському дозволяється виконувати служіння львівського суфрагана та зберігати сан канцлера тамтешнього кафедрального собору.

Станіслав Метельський повідомляє владу Львова про виплату львівському синдику суми у 30 червоних золотих на громадські потреби міста. Він звертається з проханням про безвідсоткове повернення цієї суми Францішеку Сольському після пред'явлення відповідного реверсу.

Львівський архієпископ Ян Тарновський затверджує фундаційні записи братів Мартина та Матея Жеховських і урочисто еригує та забезпечує пребенду при костелі і шпиталі св. Варвари на передмісті Рогатина. Документ детально регулює літургійні обов'язки пребендаря, управління коштами вбогих, а також право патронату, що належить фундаторам, їхнім католицьким спадкоємцям у маєтку Кутче та рогатинському магістрату.

Самуель нагадує волинському воєводі Яну Станіславу Яблоновському про усну згоду на кількатижневе перебування в його палаці у Варшаві. Він просить надати письмове розпорядження управителю резиденції, щоб той виділив йому відповідне приміщення.

Самуель Мецнер сповіщає Яна Станіслава Яблоновського, що під час подорожі до Франції з листами, зокрема до принца Конті, його заарештували на землях нового короля. Він просить волинського воєводу про заступництво перед монархом та отримання наказу про звільнення, який дозволив би йому повернутися до Польщі.

Львівський архієпископ Ян Тарновський здійснює ерекцію, наділення маєтностями та юридичне затвердження препозитури при каплиці Пресвятої Діви Марії (Домагаличівській) при львівській катедрі, об'єднуючи фундації та грошові легати на загальну суму 10 200 польських злотих. Документ визначає месальні обов'язки препозита і двох священників, розподіл прибутків від чиншів, а також установлює почергове право патронату між архієпископом і львівським магістратом.

Адміністратор sede vacante Львівської архідієцезії Адам Пясковський підтверджує та долучає до церковного майна грошові записи й легати, здійснені різними жертводавцями на користь каплиці Пресвятої Діви Марії при кафедрі у Львові. Документ також детально визначає обов'язки відправлення святих мес, покладені з цього приводу на препозита та капеланів каплиці.

Львівський архієпископ Ян Тарновський підтверджує та схвалює фундацію Яна Собеського, забезпечену на маєтку Блудів, ерегуючи конвент і шпиталь боніфратрів при костелі св. Лаврентія у Львові. Документ інкорпорує костел до утримання ченців, а також врегульовує питання церковного імунітету та непорушності прав місцевої парафії.

Якуб Мєшковський повідомляє львівського бурмистра та райців про наїзд людей панів Дідушицьких на Зубру, пограбування худоби та побиття підданих. Він просить негайно направити постраждалих до ґроду для огляду та фіксації ран, а також з'ясувати, чи не подала протилежна сторона протестації в замку.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує конвенту домініканців у Львові давніший привілей Сигізмунда III Вази щодо придбання ґрунту, званого Сикстівським, у доктора медицини Еразма Сикста. На документі збереглися підписи видавця і нотаріуса, а також пізніша позначка про внесення до львівських міських книг від 1790 року.

Костакіс Миколайович закликає адресата, який перебуває в Семигороді, повернути борг, розрахуватися згідно з реєстром, складеним племінником Димитрашком, а також передати майно та готівку. Відправник також згадує про утиски та загрозу з боку турків.

Автор сповіщає адресатів про відправлення грошової суми та череди худоби на Волощину, призначеної для бойні. Він також згадує про торговельні розрахунки та участь у ярмарку в Рашкові.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує всі права, привілеї та вольності, надані місту Львову його попередниками. Зокрема затверджує коронаційний диплом Яна Казимира 1649 року та привілей, що зрівнює Львів у правах із Краковом і Вільнюсом.

Миколай Михалевич повідомляє Яна Акніфа про відправлення тисячі талерів і просить їх отримати. Він також обіцяє остаточний розрахунок за рештою суми під час майбутнього ярмарку в Ярославі.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує Янові Феліціану Куліковському та його правонаступникам права, привілеї, декрети й кордони щодо маєтностей села Скнилівок під Львовом, трансумуючи давніші надання польських монархів.

Адміністратор Львівської архідієцезії о. Стефан Мікульський звертається до львівського магістрату з проханням надати належні приміщення для новохрещених євреїв, які масово помирають у тісноті та крайніх злиднях. Він застерігає міську владу від загрози спалаху моровиці та Божого гніву, водночас обіцяючи щотижневу фінансову допомогу для недужих із церковних коштів.

Папа Климент X повідомляє вірних міста та Львівської дієцезії про переведення кам'янецького єпископа Альберта на посаду львівського архієпископа, вакантну після смерті архієпископа Яна. Він наказує вірним прийняти нового пастиря з належною пошаною та бути слухняними його розпорядженням.

Мартин Мілевський виправдовує свою відсутність нагальними справами своєї пані та надає львівським райцям процесуальну пораду в спорі про маєтності з Гинками з Ратища. Він радить викликати до суду пана Іваницького як спільника сторони відповідача на той самий термін, що дозволить успішно виконати судове рішення.

Марцін Мілевський повідомляє львівським райцям про перебіг справ у Коронному трибуналі в Любліні, зокрема про спір із Рахвалом та позов щодо звільнення Кіндфляйша. Він радить заявити про непідсудність земського суду щодо міської юрисдикції та інформує про наближення завершення трибунальської каденції.

Документ короля Михайла Корибута Вишневецького врегульовує суперечки та заворушення між християнськими мешканцями та єврейською громадою обох синагог у Львові. Зокрема, встановлює формулу очисної присяги, яку складають перед призначеними королівськими комісарами у зв'язку з нещодавніми бунтами та втечею в'язнів.

Кшиштоф Мінасович повідомляє Артура Форбса про відправлення через племінника належної тисячі злотих, а також боргу Давида Краузе на ярмарок у Торуні. Перепрошує за недотримання терміну виплати в Гданську через брак безпечної нагоди й дякує за терпіння.

Львівський архієпископ Войцех Корицинський затверджує перенесення зруйнованого внаслідок нападів конвенту августинців із Галицького передмістя на Краківське передмістя у Львові. На підставі документа костел святої Анни разом із землями інкорпорується до ордену з дозволом на будівництво монастиря, зі збереженням прав місцевої парафії.

Мацей Міровський звертається до воєводи Яна Станіслава Яблоновського з благанням про фінансову підтримку та виплату заборгованих грошей за багаторічну службу й витрати на садівника. Він також сповіщає про проблеми з паном Тетілі та заступається за робітника, що обслуговує карети, який уже тривалий час не отримує платні.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує ординацію колегії лавничого суду міста Львова, ухвалену спочатку в 1618 році та затверджену Яном Казимиром у 1658 році. Цей акт санкціонує внутрішні статути, літургійні обов'язки та звичаї львівських лавників магдебурзького права.

Томаш Місевський повідомляє владу Львова про спадкові права своєї дружини Анни з Боргоні на майно покійної Анни Шумерової. Він просить призупинити передачу спадщини Вацлаву Словіковському чи іншим особам доти, доки він не надасть власні докази походження по прямій лінії.

Томаш зі Смілової Волі Місєвський вимагає від львівського магістрату відповіді у справі спадщини по покійній тітці своєї дружини, пані Шомеровій. Він наголошує на першочерговому законному праві дружини на це майно і попереджає міську владу про наслідки подальшого ігнорування його листів.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує і трансумує привілей Яна Казимира 1650 року та Владислава IV 1633 року, якими затверджено цеховий вількір, наданий 1627 року радою міста Львова об'єднаним ремеслам солодовників, броварів і медоварів.

Атаназій Мйончинський заступається перед проконсулом і консулами Львова за пана Лавришовича, посилаючись на його заслуги та королівські рескрипти. Він просить не порушувати його прав на житло принаймні до часу найближчого сейму.

Луцький староста Атанасій Мйончинський звертається до бурмистра та райців Львова щодо затяжного судового процесу вдови по Злоторовичу, на що скаржився королю її брат. Він вимагає пояснити причини зволікання, а також швидко й справедливо завершити справу без потреби залучати монарха.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує львівській катедральній капітулі право на отримання чотирьох возів солі з дрогобицьких жуп, первісно надане Владиславом Ягайлом і підтверджене королем Александром.

Луцький староста Атаназій Мйончинський звертається до волинського воєводи Яна Яблоновського як до свого головного покровителя з покірним проханням про заступництво перед краківським можновладцем. Він пояснює своє занепокоєння фінансовими справами, після чого відсилає за подробицями до усної розповіді вирядженого чашника.

Анастасій Мйончинський повідомляє волинському воєводі Яну Яблоновському, що докладний звіт про перебіг сеймика йому особисто перекаже подавець цього листа. Він також запевняє адресата у своїй довічній вірності та просить про подальшу прихильність.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує сольтису Петру Пилевичу та іншим вибранцям із села Губичі довічне володіння вибранецьким ланом і двома ділянками поля. При цьому він звільняє їх від подимного та інших повинностей, надаючи право користуватися ґрунтами та виготовляти напої для власних потреб.

Волинський воєвода Анастасій Мьончинський запевняє Яна Яськевича у заходах, вжитих перед підскарбієм та луцьким бурграфом задля захисту його посади суперінтенданта від зазіхань пана Загоровського. Він також звертається з проханням надіслати розрахунки щодо мит та належних повернень.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує статут та артикули цеху шевців у Львові, трансумуючи давніші королівські привілеї. Регуляції стосуються, зокрема, правил ремесла, спільної цехової скарбниці, а також прав польських і руських ремісників.

Каєтан Млодецький висловлює вдячність львівському магістрату за підтримку його кандидатури на посаду препозита львівської катедри на випадок вакансії. Просить райців про офіційний запис прихильних до нього голосів до радницьких книг.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує містечку Підгороддя трансумований локаційний привілей короля Сигізмунда Августа на магдебурзькому праві. Він гарантує міщанам непорушність їхніх давніх прав і звичаїв, зокрема права варити та шинкувати пиво, захищаючи їх від утисків юрисдикції рогатинського старости.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує грамоту короля Яна Казимира, що схвалює дарування фільварку на львівському Підзамчі, здійснене міщанином Семеном Онуфрієвичем. Цей запис призначався на зведення церкви й монастиря св. Івана Євангеліста східного обряду разом із друкарнею.

Львівський староста Ян Мнішек повідомляє львівських райців, що розгляд їхніх скарг на бургграфа відкладає до свого повернення з Варшави. Водночас він запевняє магістрат у підтримці міського кандидата на посаду товмача та у повазі до традиційних прав міста в цій сфері.

Король Михайло Корибут Вишневецький затверджує для Стрілецького (Куркового) братства у Львові п’ять попередніх королівських привілеїв (зокрема Яна Казимира, Генріха Валуа та Сигізмунда III). Ці документи гарантують братству, серед іншого, стягнення збору під назвою «спасне» з перегону худоби, дохід із Самострільної вежі, ділянку на Галицькому передмісті під стрільбище, а також звільнення від податків.

Юзеф Мнішек, староста сяноцький, засвідчує послух розпорядженням руського воєводи Яна Станіслава Яблоновського і торкається питання публікації та терміну сеймикового універсалу. До листування додає вияви поваги та братерської прихильності.

Король Михайло Корибут Вишневецький підтверджує на прохання сеньйорів вірменської нації привілей Яна Казимира 1661 року, який зрівняв місто Львів та його громадян римо-католицького, вірменського і грецького обрядів у правах та прерогативах із Краковом і Вільном. Львівські міщани отримують і зберігають шляхетські права, зокрема право брати участь у королівських виборах, купувати земельні маєтності та мати сеймове представництво.

Юзеф Вандалін Мнішек звертається до влади Львова з вимогою змусити ґданського купця Якуба Ватсона сплатити борг яворівському купцеві Мошку Міхлевичу перед тим, як покинути місто. Він застерігає, що в разі бездіяльності магістрат сам понесе фінансову відповідальність.

Юзеф Вандалін Мнішек просить владу Львова надати вакантне міське пробоство львівському єпископу-суфрагану кс. Єловицькому. При цьому він запевняє у своїй вдячності та готовності зробити послугу магістрату в майбутньому.

Документ регулює устрій, права та обов'язки з'єднаного цеху багатьох ремесел в Угнові, взоруючись на цехове право Любліна, а також містить пізніші підтвердження XVIII століття чергових дідичів міста.

Полковник Анджей Моджевський запевняє владу Львова, що краківський воєвода наказав своїй волоській корогві залишити передмістя, оскільки не має наміру домагатися справедливості коштом убогих мешканців. Водночас він пояснює, що справу щодо суперечки та образ з боку львівського старости й пана Самоцького передано на розгляд королівської комісії.

Львівський архієпископ Войцех Корицинський підтверджує та еригує фундацію прелатури канцлера і гедзинської канонії при Львівській катедрі, встановлену суфраганом Єжи Гедзинським. Бенефіцій було забезпечено щорічним чиншем, закріпленим на маєтках Болехів, Завадка та інших володіннях фундатора.

Якуб Ігнацій Моджевський надсилає президентові Львова судові акти у справі про залишення Брамки та призначений огляд на місці, інструктуючи про необхідність виготовлення та внесення до книг (облятації) копій і відсилання оригіналів до Варшави. Він також просить виплатити регентові належні 24 червоні золоті за здійснені записи.

Якуб Ігнацій Моджевський радить президентові Львова утриматися від правових кроків до понеділка з огляду на можливість мирного врегулювання справи підстаростою. Водночас він рекомендує підготувати матеріали для можливої протестації, висловлюючи надію на уникнення судового процесу.

Король Михайло Корибут Вишневецький затверджує консенс львівського старости Яна Мнішека, який врегульовує статус шевців-партачів на замковій юрисдикції та їхню належність до міського шевського цеху. Документ дозволяє конфіскацію позацехових виробів, наказує продавати взуття виключно в міських ятках та визначає умови прийому ремісників до цеху.