Каталог джерел

Папа Григорій IX дозволяє братам Ордену Проповідників, які вирушають на місії до земель сарацинів і язичників, сповідати тамтешніх християн, звільняти їх від екскомунік та уділяти диспензу співбратам від канонічних нерегулярностей.

Опольський князь і господар Руської землі Владислав Опольчик надає та підтверджує місту Львову сто франконських ланів разом із лісами, луками та річкою Полтвою, визначаючи їхні межі. Міщани та поселенці отримують десятирічну слободу від будь-яких чиншів і звичаєвих оплат, після закінчення якої вони будуть зобов’язані вносити щорічні платежі.

Князь Владислав Опольчик здійснює зі львівським міщанином Григорієм Штехером обмін ґрунтів у селі Малі Винники, усуваючи незручності, спричинені їхнім роздробленням за руським правом. Натомість ділянок Григорія, розташованих на горі та під горою, князь передає йому свої ріллі, луки та судочинство за річкою з правом спадкового володіння.

Галицький архієпископ Якуб трансумує та засвідчує буллу папи Григорія XI від 1374 року для братів Ордену Проповідників. Папський документ надає домініканцям, які вирушають на місії до невірних народів, та їхнім помічникам привілей обрання сповідника й отримання повного відпущення гріхів у годину смерті.

Краківський єпископ Пйотр Виш трансумує буллу папи Григорія XII, якою йому доручено вирішення спору між Іваном Русином, парохом церкви Пресвятої Діви Марії за мурами Львова, та львівськими райцями й міщанами щодо десятини і доходів шпиталю Святого Духа. У зв'язку з цим єпископ як суддя-делегат Апостольського Престолу відкриває судочинство та закликає визначених духовних осіб до здійснення процесуальних дій.

Миколай, перемишльський декан і суддя, субделегований за папським мандатом, викликає владу та жителів Львова до суду в Кракові у спорі з парохом Іваном Русином щодо церковних доходів. На звороті засвідчено вручення й оголошення позову у Львові в присутності галицького архієпископа Якова.

Арбітри Миколай, син Віґанда, та Миколай Пейсар мирно розв'язують суперечку щодо стягнення десятин, яка точилася між львівським плебаном Яном Русином та владою і громадою міста Львова. Документ склав і засвідчив публічний нотаріус Григорій з Лелова.

Міська влада, цехмістри та все поспільство Львова складають омаж і присягу на вірність королю Владиславу Ягайлу, а після його смерті — його синові Владиславу або дочці Ядвізі. Вони також зобов'язуються коритися королеві Софії та великому князю Вітовту як призначеним опікунам малолітнього королевича.

Документ підтверджує, що панна Катерина, донька Яна Зубрицького, добровільно зреклася перед львівським земським судом своїх прав на батьківські та материнські маєтності в селі Зубра на користь батька й рідного брата. Вона вчинила це на таких самих засадах, на яких раніше від своїх часток майна відмовилися її заміжні сестри.

Михайло з Бучача, староста снятинський і коломийський, забезпечує заснований ним парафіяльний костел у Михальчому наданням села Репужинці в Коропецькому повіті разом із млином на Дністрі, ланом землі та сноповою десятиною. Ці доходи він передає на користь плебана та його наступників в обмін на вічні молитви за душі фундатора, його дружини та нащадків.

Львівський архієпископ Ян Одровонж підтверджує отримання 337,5 польської гривні із заповітного легату купця Миколая Гехта, переданого львівськими райцями. Цю суму він призначає на будівельні роботи при львівській катедрі та на забезпечення каноніків в обмін на відправлення двох щотижневих святих мес.

Папа Євгеній IV доручає холмському єпископу після розгляду справи дозволити владі та міщанам Львова звести й утримувати школу для хлопчиків при костелі Святого Духа, а також призначати й звільняти її ректора, згідно з ранішим привілеєм короля Владислава. Документ підтверджує повноваження міста щодо міського освітнього закладу.

Руський воєвода Анджей Одровонж і львівський суддя Ян Ґоломбек вирішують за королівським мандатом межовий спір між митрополичою капітулою у Львові та дітьми Вінцентія Лонки з Унятичів. На підставі давніших документів вони присуджують спірні межові знаки та маєтності села Вербіж капітулі, накладаючи на протилежну сторону обов’язок вічного мовчання.

Староста та підкоморій галицькі засвідчують перебіг невдалого розмежування між селом Львівського архієпископства Бибель і володінням Андрія Свістельницького Боків. Через розбіжність доказів, суперечливі документи та відмову Свістельницького передати справу на арбітраж урядовців межі так і не були остаточно встановлені.

Воєвода і староста руський Анджей Одровонж зі Спрови заставляє райцям міста Львова село Ляшки у Львівській землі за суму в сто гривень грошів обігової монети. Видавець зобов'язується здійснювати правовий та матеріальний захист райців перед будь-якими претензіями, а також гарантує їм уведення у володіння маєтком (інтромісію) у разі невиконання умов договору.

Король Казимир IV Ягеллончик вирішує суперечку між райцями Львова та міщанами Галича, Коломиї і Стрия, наказуючи останнім неухильно дотримуватися львівського генерального права складу та забороняючи оминати Львів на шляху до інших міст. Документ підтверджує право львів'ян конфісковувати товари купців, які порушують дорожній примус, та фіксує підпорядкування цьому праву міщан Кам'янця-Подільського.

Миколай Білецький визнає перед львівським земським судом борг у розмірі сімдесяти угорських флоринів перед львівським архієпископом Григорієм і віддає йому в заставу своє дідичне село Біла. Документ визначає суворі умови захисту володіння та негайного задоволення вимог кредитора у разі невиконання угоди.

Документ є засвідченим публічними нотаріусами трансумптом двох привілеїв короля Владислава Ягайла: дозволу єврею Волчку на заснування села Вербіж від 1425 року та надання цього ж села Львівській митрополичій капітулі від 1433 року. Дії вчинено у Львові на прохання каноніка і прокуратора капітули Яна з Шамотул перед офіціалом Яном із Бучача.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Петро з Браниць, львівський земський суддя, та Ян з Високого, львівський підсудок, посвідчують, що Варнава де Неґроно з Генуї назавжди зрікся села Пикуловичі на користь фундованого ним вівтаря у львівській катедрі. Село передано його синові, пресвітеру Григорію, та наступним вівтаристам зі збереженням права патронату для фундатора та його наступників.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Документ засвідчує передачу генуезцем Барнабою де Неґроно права патронату, опіки та презенти над фундованим ним вівтарем у львівській катедрі на користь тогочасних і наступних райців міста Львова на випадок його смерті. Акт детально регламентує також обов'язки вівтариста щодо самостійного утримання фундації та ведення судових спорів без обтяження маєтку райців.

Львівські земські судді Петро з Брані та Ян із Височиць підтверджують вирок короля Казимира Ягеллончика, який забороняє міщанину Павлу Клюсу неправомірно стягувати мито в Кросні на шкоду Миколаю Бжималі з Берваців.

Петро з Браниць та Іван з Високого засвідчують вирок, ухвалений перед лицем короля Казимира Ягеллончика, який забороняє стягнення неправомірних митних зборів у селі Яричів із купців, що прямують на ярмарок. На винуватців незаконного мита накладено вічне мовчання.

Документ засвідчує вирок королівського суду, ухвалений у суперечці Миколая Бжимухи з Михайлом Язловецьким щодо неправомірного стягнення митних зборів. Суд визнав відсутність повноважень у Михайла Язловецького та наклав на нього довічну заборону збирати мито з купців і співземлян у Язловці.

Королівський суд під головуванням Казимира Ягеллончика внаслідок скарги королівського прокуратора Миколая Бжимухи забороняє дідичам Куликова Яну та Петру Куликовським безпідставно стягувати мито з купців. Укладачі документа, львівські земські судді, засвідчують законне накладення на відповідачів вічного мовчання у цій справі.

Документ засвідчує вирок короля Казимира Ягеллончика, винесений під час його судового перебування у Львові, який забороняє Ельжбеті зі Жмиґрода стягувати незаконні мита з не обкладених зборами товарів та з худоби, що пасеться в королівських лісах. Суд визнав, що відповідачка не має жодних прав чи привілеїв, які б давали підстави для стягнення цих оплат.

Галицькі комісари засвідчують укладення угоди між львівським архієпископом Григорієм із Сянока та Миколаєм Карнковським із Медухи щодо спорудження, використання та ремонту греблі й рибних ставів між Библом і Медухою під заставою 600 гривень.

Земський суддя Петро з Браниць і підсудок Ян із Вишні засвідчують, що теребовлянський староста Ян Ходоровський з'явився до суду в справі викупу львівським архієпископом Григорієм із Сянока сіл Куропатники, Ценьов і Будилів із рук міщанина Миколая Чорнберга за суму 650 гривень.

Король Казимир IV Ягеллончик надає львівському архієпископу Григорію із Сянока та містечку Дунаїв право на проведення щорічного восьмиденного ярмарку та щотижневого торгу. Документ гарантує купцям, які прибуватимуть, вільне й безпечне пересування разом із товарами.

Львівський архієпископ Григорій із Сянока надає канонікам львівської кафедральної капітули архієпископські сперингові десятини з ланів міського права, розташованих за мурами Львова. Це утримання передано капітулі навічно в обмін на молитви за спасіння ієрарха.

Львівські земські суддя та підсудок засвідчують зізнання Ельжбети з Гологір, яка записала львівському архієпископу Григорію із Сянока 200 гривень боргу на селі Віцинь. Цей запис збільшив попередню суму, що обтяжувала цей маєток, до загального розміру 800 гривень.

Папа Сікст IV доручає перемишльському архідияконові та каноніку Миколаю Билині розслідувати й остаточно вирішити майнову суперечку між львівською капітулою та Єлизаветою з Гологір щодо захоплення села Віцинь. Попри сплив строку апеляції, він наказує суддям вислухати сторони та примусити свідків під загрозою церковних кар без права подальшого оскарження.

Лавники міста Львова посвідчують, що Григорій разом із родиною продав Янові Вайсганнесу, львівському міщанинові та лавникові, спадкове солтиство в підміському селі Ґольдберґ. Продаж відбувся за згодою міської ради з повною відмовою відчужувачів від своїх прав.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Юдихим із Високого засвідчують запис 1473 року, за яким Ельжбета з Гологір заставила львівському архієпископу Григорію із Сянока своє село Віцинь за суму 600 гривень. Заставодавиця зобов'язалася захищати архієпископа від будь-яких правових претензій та відшкодувати можливі збитки.

Львівські земські суддя та підсудок посвідчують здійснений у 1473 році заставний запис села Віцин, яке Ельжбета з Гологорів віддала львівському архієпископу Григорію із Сянока в рахунок боргу розміром 600 гривень.

Король Ян Ольбрахт звільняє львівських міщан на чотири роки від усіх королівських податків, мит та військових підвід з огляду на понесені ними витрати на фортифікацію міста. Водночас він підтверджує попередні вольності, надані Львову його батьком, королем Казимиром IV Ягеллончиком.

Король Ян Ольбрахт звільняє львівських погорільців на 15 років, а решту жителів на 10 років від нововстановленого міського податку та будь-яких інших зборів. Пільга має на меті допомогти оговтатися від збитків після пожежі та відбудувати будинки, вежі й оборонні укріплення міста.

Документ є арбітражним вироком, що врегульовує багаторічні суперечки між львівською катедральною капітулою та магістратом міста Львова, зокрема щодо польськомовного та німецькомовного проповідників, управління катедральною школою, депозитів і заповітних записів, а також прав на Вільховий млин та міський водогін. Під загрозою штрафу у дві тисячі угорських флоринів він зобов'язує сторони вічно дотримуватися узгодженого порядку.

Львівський архієпископ-митрополит Бернард Вільчек підтверджує отримання катедральними вікаріями суми у 200 флоринів від душоприказників покійного Станіслава Вітелліуса з Передборжа. В обмін на переданий легат вікарії зобов'язалися довічно відправляти щотижневі роковинні богослужіння та реквіємні меси за упокій душі покійного пароха.

Львівський архієпископ Бернард Вільчек засвідчує угоду та заяву вікаріїв львівської катедри й виконавців заповіту покійного Станіслава з Пшедбужа щодо суми двохсот флоринів і чиншу на кам'яниці. Документ містить пізніші примітки з генеральних візитацій, що стосуються кам'яниці Григровичевської.

Генеральний офіціал львівський Ян Дрогобич здійснює трансумпт угоди 1499 року, укладеної між кустошем львівських францисканців Валентієм та плебаном Яном із Чишок, на прохання тодішнього плебана Бернарда Колачека. Ця угода врегульовувала питання заборгованих снопових десятин, участі у витратах на ремонт греблі та розподілу прибутків від вилову риби у ставі в Чишках.

Король Сигізмунд I підтверджує привілей короля Казимира IV Ягеллончика від 1456 року, який забезпечує щоквартальні виплати для архієпископа та львівської капітули з львівського й городоцького мит, а також із дрогобицьких солеварень. Він наказує митникам і солеварам своєчасно сплачувати ці суми під загрозою покарання та примусу з боку львівського старости.

Документ перемишльського підкоморія Станіслава Гербурта з Фульштина та перемишльського войського Мацея Богуського, який підтверджує проведення огляду на місці, визначення меж і насипання межових курганів (копців) між селами Бенькова Вишня, Ятвяги і Сихтаровичі та селом Мильчиці. Межову суперечку розглянуто на прохання дідичів згаданих маєтностей.

Король Сигізмунд I Старий надає бурмистрові та райцям Львова ділянку над Полтвою перед Краківською брамою під будівництво водяного млина для їхнього приватного вжитку. Документ передає міській владі повну власність, усі доходи з млина та цілковиту міську юрисдикцію над ним і мірошником, вилучаючи їх з-під юрисдикції старости.

Король Сигізмунд I Старий передає бурмистрові, райцям та місту Львову у вічну власність міську лазню, розташовану навпроти монастиря францисканців, разом із чиншем, що дотепер сплачувався до королівського замку. Доходи з лазні мають підтримувати міську скарбницю, обтяжену витратами на ремонт і розбудову фортифікацій.

Львівський архієпископ Петро Стажеховський підтверджує прелатам і канонікам митрополичої капітули у Львові дарування грошової десятини з передміських ланів Львова, трансумуючи привілей архієпископа Григорія від 1471 року. Натомість капітула разом із вікаріями зобов'язується щорічно відправляти роковинне богослужіння на свято святого Мартина з визначеним розподілом коштів для церковних служителів.

Станіслав Борек, діючи як суддя-комісар краківського єпископа Самуеля Мацейовського, приймає зречення Марціна Слапа та урочисто вводить Станіслава Сломовського на посаду пароха парафіяльного костелу в Дзялошицях. Він наказує вікаріям і парафіянам визнати нового плебана, виявляти йому належний послух і передавати всі належні прибутки.

Король Сигізмунд II Август здійснює трансумпт трьох давніших монарших привілеїв для Львова: Казимира Великого від 1368 р. (підтвердженого в 1389 р.) на 100 франконських ланів, Владислава Ягайла від 1415 р. на так звані обшари і Кривий Ліс та Владислава Варненчика щодо освоєння ланових надлишків над річкою Брюховицькою. Документ надає включеним актам повної та безсумнівної юридичної сили, рівної оригіналам.

Львівська катедральна капітула затверджує викуп катедральним проповідником Яном Арундіненсісом третьої частини Вільхового млина та городу на Краківському передмісті, призначаючи ці маєтності на забезпечення уряду проповідника. Одночасно капітула віддає йому в пожиттєву оренду решту дві частини цього ж млина за визначених чиншових та господарських умов.