Каталог джерел

Король Казимир Великий надає мірошникові Конраду з Пруссії та його законним спадкоємцям третину спорудженого ним млина під Львовом разом із третьою частиною прибутків, регулюючи водночас частки покриття витрат на ремонт і підпорядковуючи його міському праву Львова.

Князь Владислав Опольчик надає Юшкові зі Скорниць у лен село Бибель та солецтво з дворищем у селі Добра Вода в Галицькій землі. Натомість отримувач зобов'язується нести військову службу з одним списом та одним лучником і сплачувати податок у розмірі двох празьких грошів із диму щочотири роки.

Король Владислав Ягайло підтверджує і трансумує документ короля Казимира Великого від 1368 року, яким Львову надаються сто франконських ланів німецького права та млин на річці Полтва. Крім того, підтверджує судові вольності львівських міщан і право на полювання в межах наданих земель.

Ян із Тарнова, воєвода сандомирський і староста руський, засвідчує продаж села Малехів у Львівському дистрикті львівським міщанином Петром на прізвисько Кльорк шляхтичеві Михайлові Ламбацькому. Відчуження відбулося за суму кіп грошей руської лічби з усіма правами та приналежностями.

Король Владислав Ягайло вирішує майнові та правові суперечки між львівськими міщанами та плебаном парафіяльного костелу у Львові Яном. Документ регулює питання оплат мешного, утримання та призначення очільника школи й захристянина, участі духовенства при складанні заповітів, прав на чинші з будинків та власності на млин Пресвятої Діви Марії.

Львівський староста Флоріан з Коритниці засвідчує продаж половини дідицтва Зубри Станіславом на користь Яна із Зубри за суму вісімдесят кіп грошів. Із володіння цими маєтностями випливає обов'язок виставляти пішого лучника у військові походи.

Флоріан із Коритниці, львівський староста і віслицький каштелян, засвідчує продаж села Освиця разом із дворищем Юрія, званим Креблово Жечиці, здійснений сандомирським підстолієм Петром Влодковичем із Харбіновиць на користь Яна з Зубри за суму 120 кіп руських грошів.

Документ посвідчує продаж і вічну поступку (резигнацію) села Освиця разом із дворищем Креблово Станіславом Ламбертовичем на користь сандомирського підстолія Петра Влодковича з Харбиновичів за 120 кіп руських грошей. Львівський староста Флоріан із Коритниці затверджує правочин та взяте продавцем зобов'язання юридично захистити покупця від можливих претензій з боку родичів.

Ян з Обіхова, генеральний староста руський, посвідчує продаж спадкового села Сихів сандомирським підстолієм Петром із Харбіновиць на користь Яна із Зубри за суму 130 кіп білих грошів. Покупець отримує село з усіма приналежностями і правами у вічне володіння.

Гримко з Богуславиць засвідчує отримання від львівських райців і міщан десяти гривень півгрошів відшкодування за завдані рани, побиття та витрати на лікування, призначених йому за вироком третейського суду. Укладач грамоти від свого імені та від імені своїх близьких відмовляється від будь-яких подальших претензій і спорів щодо влади та мешканців Львова.

Король Владислав Ягайло дарує місту Львову зруйновану королівську лазню разом із ділянкою в обмін на щорічний чинш у розмірі 20 гривень. Крім того, він дозволяє райцям і місту зводити наступні лазні на праві власності без обов'язку сплачувати з них будь-які збори на користь монарха.

Папський нунцій Петро Вольфрам затверджує третейський вирок перемишльського єпископа Матея, що врегульовує спір щодо парафіяльних прав і доходів між плебаном Іваном Русином та львівськими монастирями домініканців і францисканців.

Перемишльський єпископ Ян разом із капітулою звільняє та квитує львівських райців і міщан від сплати боргу, взятого в покійного єпископа Матея, з огляду на передачу цих коштів безпосередньо королю Владиславу Ягайлу. Видавці грамоти зрікаються будь-яких подальших фінансових претензій і визнають попередні боргові зобов’язання нечинними та анульованими.

Король Владислав Ягайло підтверджує привілей генерального старости Русі Спитка з Ярослава, що дозволяє львівському вірменину Атабею перенести та звести нову дерев'яну лазню у міському рові біля мурів Львова. Документ визначає умови будівництва та функціонування лазні з окремими входами для чоловіків і жінок, а також розмір оплат, що сплачуються замку та міській раді.

Львівський архієпископ Ян Жешовський затверджує фундаційний привілей дідича Делієва Яна Коли, який наново зводить місцевий парафіяльний костел. Документ детально визначає надання ґрунтів, рибних ставів, десятини, а також повинності та збори на користь плебана й парафії.

Руський староста Ян Менжик із Домброви разом з асесорами підтверджує зречення та вічний продаж солтиства в селі Вербіж (Кєж), здійснений львівським митником, євреєм Волчком, на користь Яна Лінка зі Сморжа за суму 48 гривень. У документі трансумовано привілей короля Владислава Ягайла від 1407 року, який надав Волчкові зазначене солтиство та перевів село на шредське право.

Миколай з Михайлова, воєвода сандомирський і староста краківський, засвідчує, що шляхетний Михайло Довгий із Черлян зобов'язався сплатити львівським райцям борг краківського митника Марка в розмірі 45 гривень празьких грошів. Сплата має відбутися до свята св. Маргарити під загрозою договірної кари.

Король Владислав Ягайло засновує десять канонічних пребенд при кафедральному соборі у Львові, зобов'язуючи їхніх бенефіціарів до постійних молитов за благополуччя монарха та спочилих королев. На їхнє утримання він призначає річний дохід у розмірі 100 гривень, що виплачується щоквартальними частками порівну з соляних жуп у Дрогобичі та з львівського мита.

Король Владислав Ягайло надає десятьом канонікам митрополичої капітули у Львові село Вербіж, яке каноніки викупили в єврея Волошона за суму 150 гривень, збільшену на королівське дарування в розмірі 50 гривень. Документ застерігає виключне право викупу маєтку королем або його наступниками за суму 200 гривень.

Король Владислав Ягайло надає у вічну власність деканові та канонікам митрополичого костелу у Львові королівське село Вербіж у Руській землі та Львівському повіті разом із митом, мостовим збором і прилеглостями. Натомість він залишає за собою та наступниками лише щорічний чинш у розмірі двох грошів на день святого Мартина, зобов'язуючи капітулу молитися за благополуччя володаря, його синів і Королівства.

Райці міста Львова засвідчують, що Ян зі Снятина поручився за свого пасинка Міхеліна щодо щорічної сплати чиншу Янові Зубрському з двох з половиною ланів у селі Зубра. Натомість власник села звільнив ці землі від будь-яких повинностей і панщини, за винятком королівських податків.

Михайло на прізвисько Зинко Сочевич, солтис у Чишках, за згодою дідича Яна Димитровського продає і надає кметю Янові на прізвисько Гарма Ланґетер солтиську корчму разом із пляцом, городом і лукою на магдебурзькому праві в обмін на щорічний чинш та визначені оплатні зобов'язання і повинності. Корчма звільняється від обов'язку військової виправи, яку бере на себе солтиство.

Михайло з Бучача, староста снятинський і коломийський, забезпечує заснований ним парафіяльний костел у Михальчому наданням села Репужинці в Коропецькому повіті разом із млином на Дністрі, ланом землі та сноповою десятиною. Ці доходи він передає на користь плебана та його наступників в обмін на вічні молитви за душі фундатора, його дружини та нащадків.

Король Владислав III Варненчик передає львівським райцям половину доходів від королівського мита, що стягується між Краковом і Львовом, для погашення монарших боргів. Документ встановлює порядок збирання оплат у захищеній скрині та наказує митникам безперешкодно пропускати львівських купців без стягнення додаткових зборів.

Львівський архієпископ Ян Одровонж підтверджує отримання 337,5 польської гривні із заповітного легату купця Миколая Гехта, переданого львівськими райцями. Цю суму він призначає на будівельні роботи при львівській катедрі та на забезпечення каноніків в обмін на відправлення двох щотижневих святих мес.

Петро Одровонж зі Спрови, воєвода львівський, посвідчує, що шляхтич Ян Зубрський сплатив міщанинові з Городка Стефану суму 50 гривень за солтиство в селі Зубра. Обидві сторони склали узгоджені заяви перед львівським земським судом.

Базельський собор затверджує надання та інкорпорацію катедральної парафії у Львові разом із водяним млином і ланом землі під Високим замком на користь львівського катедрального капітулу, здійснені раніше архієпископом Яном Жешовським. Документ підтверджує права капітулу перед обличчям суперечки, спричиненої незаконним відібранням цих маєтностей наступним архієпископом Яном Одровонжем.

Документ скасовує новозапроваджене, безправне мито в Коломиї для львівських міщан та інших купців, а водночас регулює й підтверджує традиційні митні ставки, що стягуються у Снятині. Ян із Чижова наказує коломийському та снятинському старості Михайлові Мишлі неухильно дотримуватися цих постанов.

Король Владислав Варненчик дозволяє міській владі та поспільству міста Львова звести нову школу в межах міських мурів при шпиталі костелу Святого Духа. Крім того, надає райцям виключне право призначати та усувати вчителів, а також здійснювати управління школою.

Король Владислав III надає шляхтичу Яромові Федьку з Молодовичів королівське село Кугаївці в Руській землі у дожиттєве й спадкове володіння як винагороду за заслуги і вірну службу в Угорщині. Ці маєтності мають залишатися в руках одержувача та його наступників з усіма прибутками аж до моменту можливого викупу запису монархом або його наступниками.

Львівський земський суддя Ян Ґоломбек із Зимної Води та підсудок Сьцібор із Вишні підтверджують, що Ян Кунат із Тулиголового записав своїй дружині Гелені 500 гривень посагу та віна на половині села Тулиголове, млині, дворі та корчмі. Ці маєтності мають залишатися в руках Гелени на випадок її овдовіння, з правом викупу в разі її можливого другого заміжжя.

Петро Одровонж зі Спрови, воєвода і генеральний староста руський, свідчить перед львівським земським судом, що продав королівський млин під Львовом обачному Ганнусу за триста гривень. Львівський суддя та підсудок засвідчують здійснення правочину, отримання плати та зобов'язання продавця щодо юридичного захисту покупця.

Мазовецькі князі Семовит VI та Владислав II надають отцю Станіславу, капелану занедбаного костелу Святого Духа на передмісті Буська, утримання у вигляді щорічної грошової суми з буського мита, хутра, деревини та звільнення від мита. Документ наказує місцевим урядовцям поважати й своєчасно виплачувати призначені повинності.

Львівський підстароста Станіслав Стахіра зі Срок засвідчує, що Ходко П'ятницький за згодою воєводи Анджея Одровонжа продав катедральній капітулі у Львові спадкову луку на назву Чонзарщиця за суму десять кіп польських грошів. Документ визначає межі відчужуваної ділянки, які пролягають, зокрема, до річки Полтви, і надає канонікам повне право вічного володіння та розпоряджання нерухомістю.

Руський воєвода Анджей Одровонж і снятинський староста Михайло Бучацький забороняють свавільне перешкоджання проїзду купців, які перевозять худобу й товари між Волощиною та Львовом. Усі суперечки й претензії щодо арештованих тварин наказано передавати на розгляд до суду міської ради в Коломиї.

У відповідь на скаргу Львова щодо усунення магістрату від встановлення цін Краків описує власну практику: два засідання на рік за участю воєводського та гродського урядів і міської ради. Роз'яснює черговість голосування, ведення книги цін, видачу виписів і прилюдне оголошення такси. У постскриптумі йдеться про покарання порушників, зважування хліба та дегустацію пива.

Миколай Білецький визнає перед львівським земським судом борг у розмірі сімдесяти угорських флоринів перед львівським архієпископом Григорієм і віддає йому в заставу своє дідичне село Біла. Документ визначає суворі умови захисту володіння та негайного задоволення вимог кредитора у разі невиконання угоди.

Ян Ґоломбек, дідич Зимної Води, продає шляхетному Станіславу з Красника сольтиство в Зимній Воді за 30 польських гривень разом із трьома ланами ріллі, лукою, правом вилову риби та свободою осаджувати загородників. Документ установлює доходи сольтиса від судових кар і корчмів, надає поселенцям 18 років волі (слободи) та чітко визначає їхні майбутні данини й розмір панщини.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Ян із Зубри визнає перед земським судом у Львові борг у розмірі 50 гривень перед львівськими міщанами Петром і Михайлом Конгісарами як доплату за солтиство в Зубрі. У разі недотримання термінів сплати боржник зобов'язується ввести кредиторів у володіння загалом десятьма осілими ланами в селі Зубра.

Петро з Браниць та Ян з Високого, львівські земські судді, засвідчують, що позивач брат Юрій з ордену францисканців не з'явився на судове засідання у справі проти Павла Юрковського щодо невиплаченого легату у розмірі 100 гривень. Через неявку позивача суд задовольнив клопотання відповідача й ухвалив заочне рішення про покарання сторони позивача за неявку.

Король Казимир IV Ягеллончик записує шляхтичу Альберту Боровському суму 200 польських гривень на королівських селах Козлів, Кропивна, Городище, Вільшанка та Таурів у Теребовельському повіті як винагороду за заслуги та відвагу під час загрози татарського нападу. Ці маєтності мають залишатися у володінні Боровського та його нащадків до повного викупу суми монархом.

Королівський суд під головуванням Казимира Ягеллончика внаслідок скарги королівського прокуратора Миколая Бжимухи забороняє дідичам Куликова Яну та Петру Куликовським безпідставно стягувати мито з купців. Укладачі документа, львівські земські судді, засвідчують законне накладення на відповідачів вічного мовчання у цій справі.

Львівський суддя Петро з Браниць та підсудок Ян із Вонсоша засвідчують королівський вирок, який забороняє неповнолітнім синам покійного Проця з Васючина стягувати мито у Васючині під загрозою сплати вадіуму в розмірі 16 гривень. Питання законності стягнення мита відкладено до досягнення дітьми повноліття внаслідок скарги Миколая Бжимухи.

Король Казимир IV Ягеллончик записує своєму вірному Войцеху з Боровська суму 200 польських гривень на королівському селі Козлів з усіма приналежностями. Це надання має характер застави й чинне доти, доки зазначену суму не поверне володар або його законні наступники.

Львівські земські суддя та підсудок засвідчують зізнання Ельжбети з Гологір, яка записала львівському архієпископу Григорію із Сянока 200 гривень боргу на селі Віцинь. Цей запис збільшив попередню суму, що обтяжувала цей маєток, до загального розміру 800 гривень.

Прокіп із Гвіздця, галицький підчаший, фундує та забезпечує маєтностями костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії, св. Івана Хрестителя і Знайдення Святого Хреста в містечку Остапківці. Він записує святині та її плебану землю, луки, ліси, право риболовлі й вирубування лісу, а також десятини та збори від жителів Остапківців і Гвіздця.

Львівський земський суддя Ґунтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишні засвідчують, що Ян Коцежинський із дружиною Магдаленою заставили свою спадкову частку в селі Сороки Янові Ланці за суму п'ятдесят гривень. Акт визначає умови володіння маєтком, проживання в садибі, а також правила й терміни викупу заставленого майна.

Суддя Ґюнтер із Сеняви та підсудок Ян із Вишні засвідчують, що Ян із Зимної Води визнав борг перед Єжи, сином покійного Фридерика, і записав йому під заставу половину села Зимна Вода разом із млином і корчмою терміном на шість років. Документ визначає умови користування маєтком, термін і правила повернення грошової суми та обов'язок захисту прав кредитора на заставлені маєтності.

Король Казимир IV Ягеллончик дозволяє галицькому каштеляну Якубу з Бучача заснувати й забезпечити вівтар у митрополичій кафедрі у Львові чиншем із суми 800 гривень. Надання також передбачає вилучення майна пребенди з-під юрисдикції світських судів.