Каталог джерел

Наказ видати Янові Мелецькому чотири королівські гармати, які зберігаються у Львові, для зміцнення замку в Хмільнику перед нападом ворогів. Магістрат звільняється від відповідальності за ці гармати.

Король закидає владі Львова підтримку осіб, які завдають шкоди митним прибуткам, розгін вартових і пропуск товарів без митного огляду. Наказує припинити зловживання та карати також купців, які діють під протекцією панів. Погрожує судовим переслідуванням коронного інстигатора перед королівським судом.

На підставі донесення маршалка надвірного коронного, адміністратора мит, король звинувачує львівського перекладача Миколая Байдуловича у завданні шкоди митним прибуткам і підбурюванні інших. Вимагає усунути його з посади та призначити наступника; у разі зволікання він сам призначить відповідну особу.

Домініканці скаржаться королю на тісноту костелу і монастиря та відсутність належного цвинтаря, що змушує ховати померлих біля дороги загального користування. Вони просять дозволу викупити кам'яниці біля костелу. Король наказує направити комісію для вирішення спірних правових питань і вимагає від міста допомоги без чинення перешкод монастирській справі.

Король Владислав Ягайло підтверджує добровільний обмін земельними маєтностями, укладений між львівським архієпископом Яном та шляхетним Якушем із Поточан. Унаслідок угоди архієпископ передав столове село Явче взамін за село Поточани, розташоване в Подільському повіті.

Король нагадує магістрату про субсидію, ухвалену сеймом і розписану на Львів універсалом. Скарбниця не отримала належної виплати, тому король поновлює вимогу негайно передати 12 тисяч польських злотих, зазначаючи, що не може відмовитися від цієї суми.

Король Михайло Корибут Вишневецький наказує великому гетьману коронному Янові Собеському терміново призначити відповідного коменданта та гарнізон для оборони Львова від ворога. Він також зобов'язує його простежити за тим, щоб міські доходи від чопового податку були повністю спрямовані на фортифікації та оборонне забезпечення міста.

Король Владислав Ягайло надає десятьом канонікам катедрального костелу у Львові чотири вози солі щорічно з жуп у Дрогобичі. Надання є подякою за радісні вісті про перемогу над татарами, турками і волохами під Брацлавом.

Король Михайло Корибут Вишневецький наказує руському воєводі Янові Станіславу Яблоновському покласти край грабункам і свавіллю двох хоругов повітового побору, які завдають шкоди мешканцям львівських передмість. Монарх наголошує, що жовніри вже отримують платню й повинні постачатися з навколишніх маєтків згідно з військовим правом, не обтяжуючи вбоге населення.

Король заступається за підкухмістра Пшемислава [?] Дзюрського й наказує негайно розглянути його позов до міщанки Краузової [?].

Король забороняє комендантові Еліашу Лонцькому стягувати нові побори з міщан та приїжджих. Той має задовольнитися встановленою винагородою у тридцять злотих від міста та поважати міське судочинство.

Король наказує обом комісіям взаємодіяти задля повернення срібла жовківського костелу, забраного з депозиту у львівській катедрі під час турецької облоги. Необхідно повернути речі або їхній справедливий еквівалент і покарати осіб, винних у незаконній торгівлі ними.

Ян Убальдіні представляв місто на сеймі поза своєю чергою, замінивши Бартоломея Зиморовича на його прохання. Король наказує владі Львова посприяти йому в отриманні належної винагороди від колеги, якого він заступив.

Король призупиняє стягнення вибранецької суми з міських земель Клепарова. Назва, пов'язана з прізвиськом селянина, не є підставою вважати ниви солтиськими. Справу має остаточно вирішити король.

Король докоряє за нехтування опікою над сиротами і наказує обрати опікунів для Терези, доньки покійного Бартоломея Зиморовича, скласти інвентар, перевірити рахунки, сплатити доведені борги, а також зберегти майно та забезпечити дівчинці утримання й виховання.

Король вимагає покарати Вацлава Лянцкоронського та його спільника за свавільне викрадення двох пекарів із львівського передмістя через майнові претензії щодо боргу. Будь-які претензії мають розглядатися в належному львівському суді.

Крамарський цех скаржиться на оскарження близько столітнього володіння власною кам'яницею, вимоги оренди та ув'язнення його членів. Король наказує надати можливі претензії комісії, а цех бере під свій захист.

Король наказує дозволити боніфратрам придбати дві сусідні земельні ділянки для розширення раніше заснованого шпиталю після їхньої оцінки та зі збереженням ґрунтового чиншу.

Король просить зменшити податковий тягар Львова, встановлений у розмірі восьмисот димів. Він вказує на зубожіння, зменшення людності міста, а також вилучення численних маєтностей з-під міського оподаткування на користь духовенства та шляхти.

Ян III наказує кравецькому цеху припинити утиски ремісників, які працюють для табору, гвардії та двору. Погрожує судовим переслідуванням. Клаузула про їхню підсудність судам потребує подальшої перевірки.

Король наказує виконувати попередній вирок, що захищає львівських євреїв. Нападники видають себе за студентів; магістрат має запобігати заворушенням, затримувати винних, судити й висилати їх із міста.

Король вимагає швидкого судового поділу спадщини, закидаючи Антонію Сольському, утримувачеві всього майна, ухилення від вирішення справи та безрезультатність медіації.

Августинці через провінціала та королівського проповідника просять про відновлення богослужінь у Лорето. Король наказує місту не перешкоджати їхньому поверненню та служінню.

Учні парафіяльної школи, згідно з повідомленням короля, напали на руську школу, нищили книжки й атакували опікунів. Король наказує захистити школу та вжити заходів проти наставника, якщо той підлягає світському судочинству.

Король повідомляє про укладення шлюбного договору доньки з курфюрстом Баварії та призначення урочистостей у Варшаві на 15 серпня 1694 року.

Король забороняє магістрату вдаватися до свавільних дій проти єврейських купців, чиї крамниці було зачинено. Спір має вирішити королівський суд.

Окремий лист наказує львівському старості припинити дії міста, які кривдять купців, до винесення вироку королівського суду.

Август II вихваляє непохитну вірність Львова перед лицем ворога, заявляє про готовність військ і наказує застосувати належні санкції щодо лікаря Альтенберка, котрий із невідомої причини вирушив до короля Швеції під виглядом посольства.

Король Владислав III дозволяє львівським райцям будувати та розширювати дрібні крамнички й ятки, передаючи на потреби міста всі чинші та доходи з них. Крім того, він підтверджує місту право вільного вибору тлумачів, допускаючи проведення виборів навіть у разі відмови з боку старости надати на це згоду.

Король Август II звертається до сенаторів, сановників і шляхти Руського воєводства з проханням про негайне скасування податку шеляжного у Львові. Монарх обґрунтовує своє звернення крайнім зубожінням міста, спричиненим ворожою навалою, контрибуціями та епідемією чуми.

Король Август II рекомендує владі Львова Войцеха Урбанського, колишнього бурмистра Ярослава та королівського сервітора, який відзначився в обороні від ворожих військ. Правитель закликає магістрат після набуття Урбанським міського права призначити його на вакантну посаду львівського райця.

Август II переказує коронному стражнику Потоцькому скаргу Львова на створення окремої юрисдикції на передмісті, захоплення міських земель і насильство орендаря. Король вимагає перевірити права власності, залишатися в межах придбаних земель та вгамувати орендаря, а також застерігає про можливість судового процесу у належному суді.

Ян із Чижова, намісник Королівства Польського, посвідчує, що Ян із Зубри призначив Миколая з Гологір опікуном своїх малолітніх синів та управителем усього маєтку аж до досягнення ними повноліття.

Магістрат Бродів скаржиться на затримання товарів і стягнення мита львів'янами. Згідно зі скаргою, кілька десятків озброєних людей затримали в Топорові волів, що належали купцям, вимагаючи 1300 злотих; згодом у Львові відібрали 300 злотих за затримані товари. Прохання до коронного хорунжого про захист привілеїв міста.

Влада Старої Варшави просить перевірити чутки про моровицю в околицях Кам'янця-Подільського. Вони не вважають їх підтвердженими, попри повідомлення з кількох сторін. Вони прагнуть отримати достовірні відомості, щоб вчасно подбати про епідемічну безпеку свого міста.

Фрагментарно збережений судовий документ щодо майнової суперечки між дочками Голубія та львівською вірменкою Духною за села Ляшковичі та Сороки.

Райці Кам'янця повертаються до листування та королівського рішення у справі проходження караванів, купецьких товарів і прав складу Львова. Вони просять дотримуватися домовленостей і забезпечити присутність людей для охорони купців і товарів. Згадують додану копію королівського листа під власною печаткою; детальні умови транзиту залишаються частково нерозбірливими.

Магістрат Кам'янця-Подільського відповідає на лист влади Львова щодо збіглих людей великого коронного канцлера. Запевняє, що повідомив коменданта місцевої фортеці, а також висловлює готовність негайно затримати дезертирів, якщо вони з'являться в місті.

Магістрат Кам'янця засвідчує, що Шимон Ламіноти [?], міський слуга Львова, привіз підводами пакунки, пов'язані з підкоморієм литовським Мнішеком, послом Речі Посполитої до Порти. Підтверджує їх отримання та засвідчує документ печаткою; непевну частину переліку залишено з лакунами.

Молдавський господар Петро підтверджує львівським купцям та купцям руської і подільської земель торговельні та митні привілеї на території Молдови за зразком давніших надань господаря Олександра. Документ регулює питання стягнення митних зборів, зокрема в Сучаві, Бакові та Білгороді.

Молдавський господар Петро підтверджує львівським купцям давні торговельні вольності та встановлює детальні митні збори на шляхах, що ведуть через Молдавію до Угорщини, Волощини й татарських земель. Крім того, він дозволяє заснувати купецький дім у Сучаві та забороняє урядовцям незаконно конфісковувати перевезені товари.

Після редукції вартості монети Подільське воєводство створило комісію для встановлення цін на товари та речі. Купці просили про відтермінування подання реєстрів і зачинили крамниці. Комісія наказала продавати товари за половину попередньої ціни. Магістрати Кам'янця просять Львів повідомити про подібний тариф; подальше розв'язання питання залишається відкритим.

Грицько з Поморян засвідчує мировий вирок, який розв'язує спір із містом Львовом, на підставі якого жителі Львова та піддані з Винників отримали взаємне право вирубки лісу між цими місцевостями. У разі відчуття кривди сторони мали звернутися до короля за встановленням постійних меж.

Молдавський господар Стефан Великий підтверджує львівським купцям, а також купцям руських і подільських земель давні торговельні вольності та встановлює детальні митні тарифи в митницях на території Молдови. Документ також надає їм право утримувати купецький дім у Сучаві та гарантує захист товарів від конфіскації.

Краків дякує магістрату Львова за лист від 8 серпня з відомостями про пошесні хвороби на Поділлі, в Україні, у Кам'янці-Подільському та Жовкві й про вжиті заходи перестороги. Просить про подальші новини та заявляє про відшкодування витрат на перевезення листів.

Королівські комісари Казимира IV Ягеллончика здійснюють розмежування села Вербіж, що належить капітулі катедральній у Львові, від маєтностей Колодруби та Ричигів, орендованих Яном із Яцимира. Визначені ґрунти, ліси та доходи присуджуються львівській капітулі на праві вічного володіння.

Галицькі земські судді засвідчують, що подільський воєвода і галицький староста Станіслав із Ходча продав та зрезиґнував село Библо на користь львівського архієпископа Григорія із Сянока за суму 300 гривень. Продавець зобов'язався вічно гарантувати спокійне володіння маєтком і захищати покупця від будь-яких претензій згідно зі звичаєм Королівства.

Король Казимир IV Ягеллончик передає катедральній капітулі у Львові королівське село Кугаїв разом із повними імунітетами. Це надання є обміном на поле та ліс під Високим замком у Львові, раніше подаровані канонікам королем Владиславом Ягайлом.

Документ посвідчує заяву львівського архієпископа Григорія з Сянока про надання галицькому підсудку Петру з Добієва та його дружині Гелені довічного права на села Межигірці та Семиківці. Після їхньої смерті обидва села мають повністю повернутися під управління архієпископа та львівської капітули.

Львівський земський суд вирішує спір між Миколаєм Пшемирським, який діє від імені дітей покійного Святослава Пшемирського, та Яном Дзівукою з Поморян, котрий представляє Яна Свінку з Жабиня. Через відсутність королівських привілеїв суд накладає на Свінку вічне мовчання та абсолютну заборону стягувати мито в селах Жабинь і Ярославичі.