Станіслав Кушелевич до Матеуша Гайдера про перебіг львівських справ у Варшаві

[S. 2] Ясновельможний і Найрозсудливіший Пане, Пане і Опікуне Найшановніший. Дуже дякую Вашій Милості, Моєму Милостивому Пану, що співчуваєш моєму вдівству. Самому лише Господу Богу відомо, як сильно стиснуте моє серце до того часу, поки не завершу всі справи. Мої ж старання відомі й людям; те, що не в усьому досягаю бажаного результату, не в моїй владі. Володіння людськими серцями і керування їхньою волею належить самому Господу Богу. Справи з вірменами та з Бойховичем вже завершені, залишилася з Мнішками, з якими від імені міста сподіваюся, що піде непогано; вони були мною попрошені про підтримку. Подав також супліку до Його Величності Короля, звідки також почув прихильні слова. Решту здаю на Господа Бога, якого щиро прошу, щоб зволив мені в цьому поблагословити, аби я від непотрібних мук був нарешті звільнений. Більше писати не дозволяє мені мій жаль; волію усно здати звіт Моєму Милостивому Пану. Отой лист з певних причин затримую у себе, а також у цей час немає при Дворі Його Величності ксьондза Коморовського, сам на нього чекаю. Пробував здалеку вивідати того чоловіка, але нічого певного не міг зрозуміти. Сам вираз обличчя викликав у мене трохи підозр і тому оминув це мовчанням, а ці листи, запечатані так, як є, буду мати про всяк випадок при собі. Писав там до Його Величності Пана Зиморовича у певних приватних справах; тепер прошу, нехай Його Величність мені вибачить, що писати до Його Величності не можу. Є на те поважні причини, а не останньою є й те, що у своєму помешканні маю в цей час гостя. Над справою Мого Милостивого Пана, дорученою пану Стефану, найвірніше працюю, але сьогодні не могло це бути залагоджено. Буде залагоджено. [...] Моєму Милостивому Пану віддаюся на добру прихильність. У Варшаві, 20 січня 1641 року. Вашої Милості Мого Милостивого Пана Відданий слуга Станіслав Кушелевич, власною рукою

[S. 2] Clarissime ac Consultissime D[omi]ne D[omi]ne et Fautor observandissime. Dziękuję barzo w[aszej] m[ości] m[ojemu] m[iłościwemu] p[anu], że nad owdowiałym pozostaniu moim masz politowanie. Samemu tylko Panu Bogu wiadomo, iakom na sercu do tego czasu ściśniony, puki wszytkich nie zakończę spraweczek. Staranie zaś moie wiadome y ludziom: że nie we wszytkim pożądanego odnoszę skutku nie iest to mocy moiey. Sercami ludzkiemi władać y wolą ich kierować samemu należy Panu Bogu. Insz z Ormianami sprawy zakończone y z Boichowicem: restał z Mniszkami: z któremi pro parte Civitatis tuszą mi nieźle iść, którzy odemnie proszeni są o patrocinium. Supplikowałem y Królowi J[eg]o M[o]ści: zkąd też bona verba odniosłem. Ostatek na Pana Boga, którego serdecznie proszę, aby mi w tym pobłogosławić raczył, abym od niepotrzebnych tyrow był tandem uwolniony. Więcey mi żal moy pisać nie dopuszcza: wolę ustnie referre m[ojemu] m[iłościwemu] m[ości] p[anu]. Ów list z pewnych przyczyn u siebie zatrzymuię: a tesz na ten czas J[eg]o M[o]ść X. Komorowskiego przy Dworze nie masz, sam czekadź iego. Próbowałem zdaleka człowieka owego, alem rzetelnego nic wyrozumieć nie mogł. Sam zapad na twarzy uczynił mi trochey suspicyi: y tak puściłem w milczenie: a te listy zapieczętowane iako są będę miał propter casum przy sobie. Pisałem tam do J[eg]o M[o]ści Pana Zimorowicza w pewnych prywatach: teraz, proszę, niechay J[eg]o M[ość] odpuści, że pisać do J[eg]o M[o]ści nie mogę. Są tego wielkie przyczyny, ale y to niepoślednia, że w mieszkaniu swoim mam gościa na ten czas. W sprawce m[ojego] m[iłościwego] m[ości] p[ana] p[anu] Stephanowi poruczeney fidelissime laboro, ale dziś to być nie mogło expedíowano. Będzie expedien[tem]. Daffce (?) tess Tofce (?) m[ojemu] m[iłościwemu] p[anu] się dobremu zalecam affektowi w Warszawie 20 Jan. 1641. W[aszej] M[ości] M[ojego] M[iłościwego] P[ana] Dowolny sługa S Kuszenic[z] [Kuszelowic?] m[anu] p[ropr]ia [Dopiski u dołu inną ręką:] K. 73 (a)