Каталог джерел

Крамарський цех скаржиться на оскарження близько столітнього володіння власною кам'яницею, вимоги оренди та ув'язнення його членів. Король наказує надати можливі претензії комісії, а цех бере під свій захист.

Учні парафіяльної школи, згідно з повідомленням короля, напали на руську школу, нищили книжки й атакували опікунів. Король наказує захистити школу та вжити заходів проти наставника, якщо той підлягає світському судочинству.

Староста та підкоморій галицькі засвідчують перебіг невдалого розмежування між селом Львівського архієпископства Бибель і володінням Андрія Свістельницького Боків. Через розбіжність доказів, суперечливі документи та відмову Свістельницького передати справу на арбітраж урядовців межі так і не були остаточно встановлені.

Лавники міста Львова посвідчують, що Григорій разом із родиною продав Янові Вайсганнесу, львівському міщанинові та лавникові, спадкове солтиство в підміському селі Ґольдберґ. Продаж відбувся за згодою міської ради з повною відмовою відчужувачів від своїх прав.

Відправник повідомляє про перебіг розгляду справи щодо шпиталю св. Лазаря в Трибуналі Священної Римської Роти. Після отримання розрішення за допомогою бреве вирішувалося питання, кому належить право управління шпиталем. Він вказує на пріора та старших братів, а також на рішення від 15 травня. Сподівається на перемогу, проте надалі докладає зусиль для завершення справи та згадує судові витрати.

Львівський архієпископ Анджей Боришевський затверджує фундацію та забезпечення вівтаря Різдва Пресвятої Діви Марії і святого Станіслава у Львівській катедрі сумою 20 гривень річного чиншу, забезпеченою Анною з Бучача на маєтностях Литвинів та прилеглостях. Документ визначає право патронату Бучацьких і покладає на алтариста обов'язок відправляти три меси на тиждень.

Львівські райці засвідчують, що Станіслав Мальдзик разом із дружиною Малґожатою передали її рідному братові Петру Ниманту права на Зінджиховський фільварок на передмісті Львова. Правочин містить клаузулу про взаємне пережиття, яка визначає повернення майна дарувальникам або його вічний перехід у власність обдарованого.

Автор листа просить Петера Форбса відправити три скрині з товаром з їхньої крамниці до Мостиськ та обв'язати одну з них мотузкою. Він також звертається з проханням залишити круг воску в крамниці до їхнього приїзду, висловлюючи вдячність разом зі своїм компаньйоном.

Ян Фридерик Бекер сповіщає Артура Форбса про справи фінансових розрахунків, зимівлю волів та неправдиві чутки про пересування ворога біля кордону. У приписці рекомендує увазі адресата пана Зельмара, просячи надати йому кредит і ручаючись за нього.

Документ львівського земського суду засвідчує вічний і добровільний поділ дідичних та заставних маєтностей у Зимній Воді після покійного батька між рідними сестрами Барбарою та Малґожатою. Акт детально розмежовує кметівські лани, пустки, двір, стави, луки, що відійшли обом сестрам, а також визначає засади спільного користування лісами й пасовищами.

Автор описує труднощі та прикрощі, спричинені спором із львівським магістратом, і просить віцесеніора застосувати свій вплив для залагодження справи. Він згадує про дії проти нього у Варшаві та у Львові, а також парадоксально описує свій статус як водночас райці й лавника та особи, позбавленої цих посад. Він просить чіткої відповіді магістрату та адресата, зазначаючи, що на ухвалення рішення залишилося обмаль часу. Якщо справа дійде до суду, він застерігає правову силу цього листа. Пізніша обкладинка пов'язує спір із секретарем Чеховичем; сам текст листа не дає змоги достеменно встановити його роль.

Ректор Бєгачевич направляє магістрату Львова професора Підгаєцького як кандидата на посаду синдика у відповідь на прохання міста. Він рекомендує його за належні здібності й очікує відповідного ставлення та винагороди.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку про компетенцію між радою міста Львова та вірменською громадою, скасовуючи уряд окремого вірменського війта й підпорядковуючи вірмен міській юрисдикції у справах про нерухомість та у чотирьох кримінальних артикулах. В інших вірменських справах має судити міський війт разом із шістьма вірменськими старшинами за їхнім батьківським правом, із правом апеляції безпосередньо до королівського маєстату.

Рафал Боїм повідомляє владі Львова про прибуття до зайнятого шведами Ярослава та про затримання міського посланця підполковником Горном. Він сповіщає про безрезультатні переговори щодо контрибуції та про відправлення кур'єра до генерала Стенбока за дозволом здійснити виплату грошей на місці.

Влада міста Львова за згодою цехів і поспільства продає спільноті вічних вікаріїв Львівської катедри річний чинш у розмірі десяти флоринів, забезпечений на всіх міських прибутках, за суму двісті флоринів із правом викупу. Умовою викупу чиншу містом є попереднє повідомлення капітули та вікаріїв щонайменше за вісім місяців.

Ян Бялобжеський відраджує владу Львова клопотати перед королем про пролонгацію судового строку, радячи вчасно з’явитися до суду із заприсяженими свідченнями потерпілих та заявити офіційний протест. Водночас він заявляє про готовність і надалі допомагати місту та повідомляє про повернення процесуальних документів.

Король Сигізмунд I Старий врегульовує взаємні юрисдикційні відносини між судом міського права у Львові та судочинством вірменської громади, зокрема допустимість свідків різних віросповідань, підсудність справ про нерухомість і кримінальних злочинів, а також порядок арештів. В іншій частині монарх підтверджує чинні привілеї обох сторін.

Король Сигізмунд I Старий затверджує устрій і звичаї львівських цехів та вилучає львівських майстрів, челядників і учнів з-під зверхності краківських цехмістрів. Він дозволяє львівським ремісникам вільно навчати учнів і надавати звання майстрів, гарантуючи їм повноту прав у всьому Королівстві, а юрисдикцію над ними довіряє цеховим старшинам із правом апеляції до міської ради Львова.

Бурмистр запрошує райців на другу годину пополудні до ратуші, щоби за звичаєм примиритися перед великодньою сповіддю. Він перепрошує за можливі образи та передає лист підчашого коронного.

Бурмистр і райці міста Львова вирішують межово-майнову суперечку, присуджуючи спірні луки на осушених ставах у Замарстинові Мартину Шенґреґеру та спадкоємцям Бернарда Тички. Селянам із Замарстинова наказано вічне мовчання через відсутність документів, які б підтверджували їхні права на ці ґрунти.

Король Сигізмунд I Старий наново засновує цех кравців у Львові, забороняючи займатися цим ремеслом у місті та на передмістях ремісникам з-поза братства. З-під цехового обов'язку вилучено лише двох замкових кравців, призначуваних львівським старостою.

Король Сигізмунд I Старий підтверджує грамоту королівських комісарів від 1533 року, яка встановлює детальний розподіл меж між селом Вербіж, належним львівській капітулі, та королівськими маєтностями Демня, Дроговиж і Устя, що перебували в оренді Павла Тарла. Документ описує проходження кордону, позначеного 32 курганами-копцями та зарубками на деревах, а також закріплює за капітулою права на води річок Зубра, Щирець і Дністер.

Прокуратор Краківського університету Антоній Войцеховський відповідає від імені ректора на запит львівської влади щодо стипендіата Алембеківської фундації, пана Чехуцького. Він повідомляє, що студент понад рік тому перервав навчання та виїхав на приватну посаду до панів Любенецьких.

Войчицький підготував декрет, який потребує підпису підчашого коронного. Він повторює прохання про деревину для огорож та відбудови хат у Малехові; побоюється труднощів зі сплатою чиншу.

Антоні Гойґлін-молодший підтверджує безпечне прибуття до Ґданська, дякує за виявлену дружбу, виправдовує затримку з листом і повідомляє про від'їзд [батька?] морем до Амстердама 27 травня.

Підканцлер коронний Пйотр Гембицький звертається до війта та старших вірменської громади у Львові з проханням відкласти виконання вироку асесорського суду щодо поруки за борг вірменського єпископа. Він зазначає, що це питання має бути мирно врегульоване на найближчому сеймі.

Ян Гембицький дякує райцям і магістрату Львова за надісланий на час посту дарунок у вигляді солоної риби та білужини. Він запевняє у своїй вдячності та готовності повсякчас підтримувати інтереси й процвітання міста.

Король Сигізмунд I вирішує суперечку між львівським старостою Миколаєм Сенявським та владою Львова, підтверджуючи давній звичай і порядок обрання райців та інших міських урядників. Він постановляє, що вакансії в міській раді можуть заміщуватися виключно з-поміж лавників без утручання старости, зі збереженням права монарха призначати одного з шести урядуючих райців.

Перед лавничим судом Львова лавник Андрій Єльонек за згодою міської влади продав перемишльському каштеляну Миколаю Гербурту Одновському ділянку за різницькими ятками під будівництво будинку для мансіонаріїв львівської катедри за 130 флоринів. Документ визначає умови міського імунітету для новозведеного духовного будинку та правила зведення межового муру.

Миколай Одновський Гербурт з Фульштина, перемишльський каштелян і генеральний руський староста, фундує та забезпечує колегію п'яти мансіонаріїв при головному вівтарі Львівської катедри. Він забезпечує їхнє утримання на своїх маєтках Гряда і Грибовичі та покладає на них літургійні обов'язки, зокрема відправлення офіцію та меси про Пресвяту Діву Марію.

Г’юсон узгоджує виїзд із неназваним сеньйором та Форбсом. Запрошує Форбса на 28 число місяця, обіцяючи ночівлю й місце для коней та воза.

Король Сигізмунд II Август підтверджує старшинам та громаді львівських вірмен усі права, привілеї, вольності, імунітети та давні звичаї, надані його попередниками, зокрема королем Сигізмундом I Старим.

Король Сигізмунд II Август звільняє львівських вірмен з-під юрисдикції будь-яких судів земських і гродських урядовців, підпорядковуючи їх виключно юрисдикції війта та вірменських старших, які судять за вірменським правом. Будь-які апеляції на рішення цього суду залишено до виключного розгляду перед королівським судом.

Король Сигізмунд II Август затверджує трансумований документ міської ради Львова 1529 року, що містить статут і майстерські артикули об'єднаного цеху ковалів, слюсарів, мечників, котлярів, зброярів та голкарів. Правитель надає цеховим постановам юридичної сили на прохання старшин і цехових братів.

Документ встановлює детальний перебіг кордонів та насипання межових курганів (копців) між селом Козельники, що належало францисканцям, та міськими ґрунтами Львова і селами Сихів та Зубра, покладаючи край дотеперішнім суперечкам і тілесним ушкодженням. Крім того, підтверджує надане конвенту міською владою право на обмежене вирубування дров на опалення та випас худоби на міських землях за умови збереження належних відносин із містом.

Король Сигізмунд II Август наказує всім вірменам, які мешкають у Львові, беззастережно підпорядковуватися вірменському праву та юрисдикції, а також нарівні нести громадські тягарі. Документ скасовує всі дотеперішні й майбутні листи, що вилучали їх з-під цієї юрисдикції.

Документ розв'язує юрисдикційну суперечку між владою Львова та вірменською громадою, визначаючи межі підсудності міського та вірменського судів у кримінальних і майнових справах. Король підтверджує право вірмен обирати дванадцятьох сеньйорів для судочинства по черзі з війтом, а також унормовує питання міського порядку та складання присяги.

Король Сигізмунд II Август затверджує подані статті та правопорядок цеху львівських миловарів, схвалені раніше райцями міста Львова у 1561 році.

Львівські райці, діючи як управителі шпиталю Святого Духа, записують мельникові Мацею Мальському та його дружині Катажині суму 30 гривень на третій частині новозбудованого млина на річці Полтві в селі Малехів, а також передають їм цю частину у володіння та користування. Документ застерігає права довічного володіння Вавжинця Моравінського та його дружини Анни на решту дві частини млина й покладає на Мацея Мальського обов'язок подальшого утримання всього об'єкта.

Вармінський єпископ Анджей Хризостом Залуський пише до руського воєводи, пояснюючи відсутність свіжих новин правилом, запозиченим у Цицерона. У приписці він торкається питання затримки листування з Литви та Великої Польщі, а також заплутаних фінансових розрахунків.

Суддя Миколай Нарайовський та підсудок Ян Бжоздовський засвідчують перебіг судового процесу у Львівському земському суді між Львівською митрополичою капітулою та спадкоємцями покійного Миколая Лешньовського. Справа стосувалася маєтностей у селі Глинна та розмежування з маєтностями Годовиця.

Войцех Зімницький повідомляє владу Львова про прибуття до Варшави, перебіг міських судових процесів, зокрема суперечки з руською громадою, та про зупинення роботи судів через хворобу підканцлера. Він також згадує про відсутність перспектив скликання сейму й переповідає політичні новини стосовно миру з Туреччиною.

Король Стефан Баторій підтверджує цеху шевців міста Львова два привілеї короля Казимира Ягеллончика від 1466 та 1469 років. Ці акти обмежували кількість ремісників, яким дозволялося мешкати й шити взуття під замком, лише двома особами, а також забороняли займатися шевством у заміських будинках і шляхетських дворах.

Король Стефан Баторій трансумує свій едикт від 20 лютого 1577 року, в якому скасовує всі комісії, призначені для розгляду скарг поспільства на львівський магістрат, і залишає справу виключно для королівського суду під заставою 15 000 дукатів. Він наказує обом сторонам з’явитися з доказами перед монаршим судом, забороняючи тим часом будь-які чвари та порушення правопорядку.

Король Стефан Баторій затверджує та відновлює давні артикули і звичаї об'єднаного цеху токарів і гребінників міста Львова. Документ детально регулює правила виконання майстерштуку, прийняття учнів і майстрів, функціонування цехової влади, а також покарання за порушення ремісничого порядку.

Райці міста Львова вносять до актів і засвідчують привілей короля Стефана Баторія від 1578 року, що затверджує вількір львівського цеху токарів. Документ докладно врегульовує правила визволення на майстра, виконання шедеврів, релігійно-оборонні обов’язки та боротьбу з партачами.

Король Стефан Баторій вирішує спір між вірменською громадою та магістратом міста Львова, надаючи вірменам рівні з іншими міщанами права в галузі торгівлі, ремесла та користування міськими вольностями. Документ водночас гарантує збереження окремих звичаєвих прав і власного судочинства вірменської громади.

Райці міста Львова встановлюють і затверджують статут львівського цеху хірургів, визначаючи умови здобуття майстерського ступеня, вимоги щодо виконання пробних робіт (шедеврів) та правила навчання ремесла. Документ також покладає на членів цеху обов'язок виставляти озброєного вояка до ратуші в разі потреби та безоплатно лікувати поранених міських вартових.

Львівський архієпископ Ян Сененський затверджує силою ординарської влади привілей короля Стефана Баторія від 1576 року, що включає препозитуру львівського шпиталю Святого Духа разом із правом патронату до складу львівської катедральної капітули.

Документ є королівським підтвердженням вількіра цеху львівських хірургів і цирульників, ухваленого раніше міською радою Львова. Він установлює докладні правила майстерських іспитів, навчання ремесла, здійснення фахової діяльності, а також обов'язки цеху в галузі оборони та безоплатного лікування міських вартових.